Щоб вийти заміж, дівчина мала понад 100 вишиванок!
Україна споконвіку славиться вишивкою. Кожен регіон величає своя традиція – сорочки Полісся, Поділля, Буковини різняться одна від одної техніками виконання, відтінками, узорами. З-поміж розмаїття вишиванок неможливо не помітити скромну й водночас таку багату “сокальську сорочку”: чорні квіти на сірому лляному полотні.
Сорочки вишивали дрібним чорним хрестиком чи напівхрестиком, а запаски і камізельки – гладдю. Традиція саме такого виконання одягу на Сокальщині виникла не випадково.
– Тут проходив Чорний шлях, який починався в Криму, йшов через усю Україну й закінчувався десь за Белзом, – розповідає старший науковий працівник музею “Сокальщина” Галина Гораль. – Чорним звався тому, що навіть трава не росла, все геть стоптали кінські копита. Він був такий широкий, що на ньому дві підводи могли вільно розвернутися, а глибина сягала висоти сучасного... триповерхового будинку. 350 років турки й татари були бідою для нас – знищували села, міста, забирали у неволю молодь. І коли дівчата, вдови, мами сідали вишивати, мимоволі брали до рук чорну нитку – колір туги й смутку. А ще це колір землі (наші чорноземи прирівнюються до Херсонських). Так вони й поєдналися на полотні.
Сокальські дівчата багато століть ходили у таких сіро-чорних сорочках. Хіба на весілля розшивали блакиттю незабудки. Собі зображали їх на комірі, коханому – на манжетах. Бо ці квіти здавна вважаються символом довгої незрадливої долі.
– Колись, щоб вийти заміж, треба було мати 100-150 сорочок, – наголошує Галина Вікторівна. – По тому, як дівчина ходила вбрана, парубки дивилися, чи хороша буде господиня. Багатші наречені часто замовляли собі сорочки у бідних, але вміти вишивати мала кожна.
Колір – жовтий, зелений, червоний, рожевий – з’явився у вишивці цього району аж на початку двадцятого століття, коли Сокаль з’єднали зі Стояновом, Радеховом і Львовом залізницею.
– Тоді, власне, чорна вишивка відходить, – підсумовує Галина Гораль. – Люди починають їздити в іншу місцевість, обмінюватися узорами, техніками. У цей час зникає як такий “сокальський крій”, особливість якого – викладний матроський комір. Забувається й спідниця-мальованка (їх робили з грубого конопляного полотна, яке прокатували по вирізьбленому на дошках і покритому фарбою орнаменті). Кожна цивілізація є згубна для самобутності. Але ми почали відновлювати давні традиції. Ось нині спільно з випускниками одинадцятого училища розробляємо сучасний шлюбний одяг, наближений до народного. Буде ціла колекція.
Тим часом діаспора популяризує традиційну вишивку свого краю у світі. Родина Кашубинських із села Хоробрів в одному з українських музеїв у США відкрила експозицію “Сокальська сорочка”.
Наталія КРАВЧУК,
Львівська область
Фото автора
| Comments: |
