Щасливе життя «закопав» похоронний вінок
{mosimage}– Мені погано... болять очі... Ой-ой, роби щось! – Андрій несподівано закричав.
Таня не на жарт занепокоїлася, стала бігати по будинку і з переляку ніяк не могла знайти телефонної трубки. Нарешті викликала “швидку” і благала, аби швидко приїхали. Не розуміла, що сталося: Андрій, який ходить по цвяхах і битому склу, ні з того ні з сього корчиться на підлозі від болю.
Нарешті приїхала “швидка”, і першим питанням здивованої лікарки було:
– У вас похорон? А чому біля вхідних дверей стоїть вінок? І, до речі, – звернулася до Андрія, – з вашою фотографією...
Курорти, гроші, машини – все для дружини
Цю сім’ю я знаю давно. Мій чоловік військовий, і тому доля закинула нас в Україну ще за Союзу. Згодом знайшли тут друзів, роботу, тож так і залишилися. Як тільки ми приїхали до Луцька, це було років двадцять тому, у нас в квартирі ще не було телефону, тому додому в Саратов ходили дзвонити на телеграф. Одного разу почули, що одна молода пара теж замовляє дзвінок на Саратов, тож ми познайомилися і відтоді дружили сім’ями – виявилося, що Андрій теж військовий, а Таня, як і я, сиділа без роботи вдома.
Мене і чоловіка вражали їхні стосунки. Андрій настільки обожнював Таню, що це здавалося неймовірним. Міг і випрати, і прибрати, і їсти зготувати. Якось я зайшла до неї на вечорниці. І тут прийшов з роботи Андрій, втомлений такий. Замість того, щоб швиденько накривати вечерю, Таня зі страждальницьким виглядом ледь промовила:
– Андрюша, у мене так болить голова, що я не встигла нічого приготувати.
– Йди приляж, – зі співчуттям відповів чоловік, – зараз я насмажу картоплі.
Прожили вони тут років п’ять, а потім повернулися назад на батьківщину, у Саратов. Зв’язку ми не втрачали, а час від часу передзвонювалися. З телефонних розмов я зрозуміла, що Андрієві справи йшли стрімко вгору – на спадок, який отримали від дядька з Англії, він почав власний бізнес. За кілька років Андрій так розкрутився, що в гаражі стояла не одна машина, відпочивали тільки на дорогих закордонних курортах, мали свої магазини дорогого одягу, збудували будинок, купили квартиру. Одним словом, жили, як вареники в маслі. Особливо Таня, яка ніколи ніде не працювала – вона просто заходила в їхній магазин ввечері і спокійно забирала всю виручку.
Через рік хорошого батька зрікся син
...Коли лікарка зі “швидкої” розгублено сказала Андрієві про похоронний вінок з його фотографією, Таня кинулася на ганок. І справді – біля дверей стояв вінок з чорними стрічками, а між квітами була прикріплена велика Андрієва фотографія з... видряпаними очима. Всі були шоковані, і коли трохи отямилися, лікарі оглянули Андрія, але ніяких відхилень не виявили. А біль в очах як несподівано з’явився, так несподівано й минув.
З того часу спокійне розкішне життя пішло шкереберть. На порозі Таня не раз знаходила всяку “нечисть”: якісь копійки, голки, гудзики... Згодом відчула, що Андрій дуже змінився, став якийсь роздратований, нервовий, від будь-яких Тетяниних слів кипів від люті. І, до того ж, збайдужів до неї як до жінки, спав в іншій кімнаті. Одного вечора і взагалі не прийшов. Не з’явився вдома і наступного дня. Його мобільний не відповідав. Таня занепокоїлася і зателефонувала йому в офіс. Яким було її здивування, коли Андрій спокійним голосом заявив, що знайшов набагато молодшу жінку, яка чекає від нього дитину.
– Тепер я живу в неї, і не здумай мене шукати, – сказав наприкінці розмови.
Таня шукала можливості, щоб з ним зустрітися, проте їй це не вдавалося. Одного разу син, який вже вчився в інституті, зізнався: “Я давно знаю, де шукати батька”. І завів на квартиру, де жила Андрієва коханка. Можливо, якби Таня не так повелася, все склалося б по-іншому. А вона стала обзивати його вагітну подругу, вчепилася їй в коси, що Андрій ледь їх розборонив. Тоді Таня поставила ультиматум: “Або йдеш з нами додому, або залишаєшся тут”. Він залишився.
Таню охопив розпач: як далі жити?! Грошей з домашнього сейфу вистачило на місяць, а в магазинах їй виручку більше не давали. Коли ще недавно “милі” продавщиці на задніх лапках викладали перед нею гроші з каси, то тепер просто в очі нахабно казали: мовляв, Андрій Петрович не знає, хто така Тетяна Сергіївна.
Наближалась зима, і синові потрібні були черевики. Вирішила все-таки поїхати до Андрія в офіс і попросити двісті доларів.
– Дам гроші, – погодився чоловік і подивився у вікно – надворі гуділо безліч машин, дзеленчали трамваї... У Тані мало не злетіли слова подяки, як Андрій цинічно продовжив: – Якщо пролізеш на чотирьох через дорогу туди і назад.
Таня була шокована – її душили сльози від образи, приниження і болю...
Після того випадку син зненавидів батька. Коли Андрій телефонував додому поцікавитися справами, син питав: “Хто це?” – “Як хто? – дивувався Андрій. – Твій батько”. – “У мене батька нема. Він помер”.
Мабуть, так і сталося. Бо дуже скоро до Тані стали долітати чутки, що Андрій загруз в боргах, і його стали шантажувати рекетири, а потім чи “прибрали”, чи він сам кудись втік. Бо в місті його вже більше ніхто не бачив. Всі ворожки, до яких ходила Таня, в один голос казали, що їм поробила його коханка, яка ніколи не була вагітною. І похоронний вінок з Андрієвою фотографією принесла саме вона...
Записала Юлія ШЕВЧУК,
м. Луцьк
| Comments: |
