Овочеві рекорди Михайла Рибака

Михайло Рибак з Тернополя у 1995 році став власником дачної ділянки, і з тих пір вісім соток землі винагороджують його урожаями, які щороку збільшуються в обсягах. Побувавши у пенсіонера вдома і побачивши окремі плоди його дачних старань, я грішним ділом подумала, що такі гігантські овочі є наслідками післячорнобильської доби. Ні, радіація тут ні до чого, запевнив пан Михайло і запропонував перевірити моркву, буряк, картоплю, капусту на вміст радіонуклідів та нітратів.

Робити це, ясна річ, я не збиралася, тим паче, що господар свою городину нікуди не збуває – вживає її сам і з дітьми-онуками ділиться. Ніхто на здоров’я ще не скаржився. Невдовзі я зрозуміла, що секрет урожаїв Михайла Рибака криється у його господарській вдачі, а також, хоча науковці сміялися б, – позитивній енергетиці 72-річного чоловіка.
При мені Михайло Рибак зважив найвидатніші овочеві екземпляри: картоплина „потягнула” на 820 грамів, буряк – 2600 г, морква – 770 г (понад 30 см у довжину!), капуста – 4800 г.
– Я люблю працювати на землі, – розповів пан Михайло. – Батьки були колгоспниками, пережили голод, але мали свій город, обробляли його, і біля них праці на землі навчився і я. Усе життя трудився на автопідприємствах, а коли вийшов на пенсію, то захопився зимовим плаванням, створив перший у Тернополі клуб „моржів” „Нептун”. 11 років тому моїм другим хобі стала дача. Землю на ній я добре вгноїв, вручну скопав, повибирав бур’яни і посадив перше насіння. А восени „синєглазка” вродила так, що здивувала і мене, і сусідів: картоплини мали по 600-700 грамів. Відтоді я щороку влаштовую на столику біля городу імпровізовану виставку кращої городини. Люди захоплюються: „Ну, і врожаї у вас, Федоровичу!” Дехто вважає, що овочі у мене кормові, але я думаю, що ці люди просто мені заздрять...
Набравши азарту з бульбою, тернополянин ставить рекорди і по столових буряках. Якось він помітив, що деякі городники під час висівання буряків удобрюють землю яєчною шкаралупою, і подумав: а якщо шкаралупу подрібнити більше, то, може, земля краще вбере? Тепер щовесни чоловік перемелює шкаралупу у порошок, і перед тим, як посіяти буряк, кладе у ґрунт яєчне добриво. Буряки, якщо їх сіяти не надто близько один від одного, виростають унікальні. „Мало які овочі люблять тисняву”, – зауважив дачник.
Пан Михайло „підмаслює” сходи ще й курячками, кропить „хімією”. Без неї, пояснює, не обійтися: з кілограмом нітрофосу і селітри на сотку землі рослини тягнутимуться до сонця дружніше, не докучатимуть шкідники. Спостерігаючи протягом літа за ростом овочів, Михайло Рибак виокремлює серед них найбільші і „преміює” – додає під кущі з потенційними рекордсменами бонусні курячки.
Дуже потішив тернопільського „мічуріна” урожай картоплі. Цього року пан Михайло випробував новий сорт. Кілограм бульби, котра на ринку привабила тернополянина своїми розмірами, коштував недешево – вісім гривень, але восени картопелька віддячила сторицею: із посадженого 41 корча Михайло Рибак зібрав 16 мішків.
– У березні я витягнув бульбу з підвалу у тепле місце, щоб проросла, у квітні розрізав на частини і посадив на цілу лопату вічками догори, – каже співрозмовник. – На дачу віз у відрах, щоб не поламалися відрослі вічка. Садив не дуже густо. Таку велетенську картоплю – як називається сорт, на жаль, забув – я бачив на всеукраїнській виставці у Києві в 2003 році.

На цій виставці тернополянина, до речі, нагородили мікрохвильовою піччю за найбільший гарбуз вагою 35,5 кг. Цього року найбільший „красень”, подібних якому у Тернополі, за словами Михайла Рибака, не вирощує більше ніхто, набрав „лише” 27 кілограмів.
Експериментував Михайло Рибак цього року з „кавунокабачком”. Насіння цього чудернацького сорту йому презентувала в обмін за диво-гарбузи знайома. Насіння вона привезла з Кіровограда, попередивши сусіда, щоб не лякався, коли загляне всередину: вміст схрещеного з кавуном кабачка – коричневий, але каша з нього дуже смачна. Новий сорт у пана Михайла став родити: один „кавунокабачок” має аж десять кіло, однак випробувати його смакові якості аматор ще не встиг.
– Я не втомлююся працювати на землі, йду до неї завжди з настроєм і щиро тішуся плодами своєї праці, – каже Михайло Рибак. – Рослини, мабуть, відчувають добре ставлення до себе і віддячують гарними врожаями.