Любешівські косарі – кращі у Європі

Тепер кілька слів про сам чемпіонат. Проводиться він традиційно у вересні, а організатором його і місцем проведення виступає згаданий вище Бєбжанський національний парк – один з найбільших у Польщі заповідників дикої природи. Взагалі у Польщі дуже багато таких парків, лише в Бялостоцькому воєводстві їх чотири, тому змагання косарів задумувалися спершу між командами польських парків. Згодом географія учасників розширилася, а на цьогорічному чемпіонаті стрімко зросла – прибули представники з понад двох десятків країн (торік було лише чотири). Крім України, з СНД були ще білоруси (посіли третє місце) і башкири. Цікаво, що серед косарів були й жінки: дві іспанки й одна американка.
Команди складалися з двох учасників – першого і другого номерів, котрі стартували з проміжком в одну хвилину, займали трав’яну площу довжиною 100 і шириною чотири метри. За кожною командою йшов арбітр із секундоміром і палицею в руках, якою підіймав покіс, перевіряючи, чи немає огріхів.
Косили, як того і вимагає назва чемпіонату “Косіння Багнових Лук для Природи”, зрозуміло, на болоті. На старт виходило відразу по п’ять команд. Українці своїх чотирьох суперників залишили далеко позаду. Намагалися їм скласти конкуренцію башкири, але у їхнього другого номера зламалося кісся, і команда вибула з боротьби. У загальному ж підсумку наші набрали лише на кілька зайвих секунд більше, ніж словаки, і стали другими.

Іван Оласюк до поїздки на Бялостоцькі багна готувався, але як баяніст-акомпаніатор мистецько-культурної програми (працює в Любешівському будинку дитячої та юнацької творчості). Довелося замінити тодішнього чемпіона Ігоря Колба, у якого виникли проблеми з візою. З його чемпіонською косою і виїхав на болото неподалік Осовця і пристойно пройшов загінку – лише на півтори хвилини довше за свого партнера, результат якого (8 хвилин) став найкращим серед усіх учасників. Правда, врахувавши досягнення поляків, Василь Матюк опинився аж на десятому місці, що, втім, дозволило йому позмагатися в індивідуальному турі за звання найкращого косаря Європи. Василь прийшов до фінішу сьомим.
– Ми надто притискали косу до землі, – каже новоспечений віце-чемпіон Іван Оласюк. – Поляки, що придивлялися до техніки нашого косіння, радили стерню залишати вищою, як вони, то й час був би ліпший. Але ж ми навчені косити по-хазяйськи.
– А чим ще вразили Вас ці незвичайні змагання?
– Різноманіттям кіс! Були якої завгодно довжини і ширини леза. Навіть кісся з двома ручками довелося побачити. Здивувало й те, що ні поляки, ні косарі з інших країн не користуються мантачками. Коли Василь вийняв свою з кишені і став гострити косу, його відразу оточили: “Цо то в пана? Цо то?” Поляки гострять коси лише брусами, а про мантачки й не чули. Утім, косять у Польщі тепер тільки на подібних змаганнях (навіть на болотах користуються автокосаркою-амфібією, не кажучи вже про сухі ділянки), тож наші сусіди вкрай здивувалися, що коса в українського селянина не вийшла з ужитку.
Беручи до уваги, що змагання, крім спортивно-розважального, мали й практичний бік (потрібно ж було комусь у Бєбжанських багнах ту траву скосити), отримали практичні призи й переможці: додатками до пам’ятних медалей для словаків стали новенькі бензопилки, наших Оласюка і Матюка нагородили електропилками, а білорусам дісталися автокущорізки.
Безумовно, у читача виникне запитання: чому саме любешівці представляли Україну на чемпіонаті? Невже ліпших косарів не знайдеться в інших регіонах? Можливо, й знайдуться. Та не в кожному районі є Ландшафтний регіональний парк “Прип’ять-Стохід”, дирекція якого вже не перший рік тісно співпрацює саме з Бєбжанським національним парком – організатором тих косарських перегонів.