Федір Нестерук не спить… 20 років

“Хвороблива відсутність сну” – так трактує безсоння тлумачний словник. Таки й справді “хвороблива”, адже мова йде про хронічне неспання впродовж багатьох років. Здавалося б, людина, маючи таку патологію, мала б бути зовсім виснаженою. А Федір Микитович виглядає бадьорим та енергійним. Хіба дещо видають трохи почервонілі очі.
– Десь на початку 80-х років я став хво-ріти: схопив радикуліт, защемило сідничний нерв, – розповідає Федір Нестерук. – Мене тоді так “скрутило”, що я з півроку лежав у лікарнях – в районній, потім в обласній. Настільки було погано, що думав, зовсім ходити не буду. Тоді й з’явилося безсоння. Відразу “списував” його на больовий синдром: болить, то й не спиш. Але димедрольчик вколють чи вип’єш порошку – й пару годин похропеш. Поступово здоров’я покращувалося, а сон, навпаки, зникав.
Через кілька років навіть про ті “дві-три години похропіти” чоловік міг тільки мріяти. Й наприкінці дев’яностих втратив сон зовсім.
– Ви не можете уявити, наскільки то важко було спочатку, – зізнається Федір Микитович. – Навколо темрява, тиша, очі заплющиш і... Це колись, в молодості, тільки до подушки – та й спиш. Тепер одна лиш згадка. Довгенько довелося звикати до такого стану. Й зрештою змирився.
Якось Федір Нестерук оздоровлювався у санаторії “Хмельник” на Вінниччині. Розповідає, там був хороший спеціаліст, який працював з пацієнтами, що скаржилися на безсоння. Вирішив і собі спробувати його методику.
– Там була спеціально відведена кімната, де створені всі умови для того, щоб людину тягнуло на сон: музика легенька, ліжка-колиски, що гойдаються, розмальовані квітами стіни, – пригадує чоловік. – Ми лічили і тести-тренінги читали: “Я засинаю, руки терпнуть...” і так далі. Люди й справді спали, а мене щось не брало. Я пройшов чотирнадцять сеансів, але тільки слухав, як інші хропуть. Потім зрозумів, що все це марно, і більше ні до кого з лікарів не звертався. Пив снодійне, але перестав, бо від нього то тільки голова болить.
Апарати лише фіксували 15-хвилинну дрімоту
Про незвичайні здібності волинянина докотилася звістка у різні куточки світу. У гості почали з’їжджатися росіяни, мадяри, швейцарці – лікарі та журналісти. Чергували, дивувалися і... розводили руками. Що не сторона – своя дивина, після кожного візиту залишається чимало цікавих спогадів. А розповідати Федір Микитович любить. Чоловік пригадує, були дівчата з Цюриха (Швейцарія) – знімали про нього передачу. Так їм вареники наші сподобалися, що старалися й собі навчитися ліпити (правда, так нічого в них і не вийшло). А минулого літа вивчати феномен Федора Нестерука навіть прибула ціла “експедиція” з Японії.
– Вони понавозили стільки апаратури, що ледь розмістили в хаті, – розповідає Федір Микитович. – Три доби днювали й ночували коло мене – чатували у “три зміни”, по черзі. Усе фіксували на камери й постійно по телефону консультувалися з професором у Токіо. А потім ми всі разом поїхали в Луцьк у міську лікарню, й там ще два дні мене підключали до всяких апаратів. Протягом доби прилади двічі зафіксували сон по 12-15 хвилин: о 00.45 та о 5.45. Ось і все. Заключення, яке дали наші лікарі, японці забрали із собою. Обіцяли надіслати свої результати. Чекаю...
Окрім унікального чоловіка, японці на Волині мали чому дивуватися. Ніяк не могли второпати, чому в маленькому містечку гримлять... феєрверки. Довелося пояснювати, що так українці святкують День незалежності. Не могли начудуватися гості з Країни Сонця й нашими лісами, навіть взялися збирати гриби до кошика.
Тепер Нестеруки чекають гостей з Москви – господарем зацікавилися редактори програми “Здоров’я”.
– Та я цим не дуже тішуся, – зізнається наш герой. – Хочуть “кролика” з діда зробити.
– І як себе почуває людина, яка фактично не спить?
– Нормально, наскільки це можна так назвати. Влітку вже о четвертій ранку я на ногах, до видна хазяйство попораю (тримаємо і свиню, і корову). Сонце підіймається – їду в поле, бо й там хазяйнувати треба. Раніше, хоч і на пенсії, ще працював агентом страхової компанї “ТАС”, а тепер вже трохи розслабився. А так весь час в русі, аж набридає та робота, людино моя добра. Як кажуть, дурного робота любить. Надвечір, звісно, втомлююся.
– Й справді не хочеться спати? – цікавлюся.
– Чом не хочеться? Сидиш біля цього “ящика” (Федір Микитович навіть ласкаво “поплескав” телевізора – свого електронного товариша – авт.) – наче б дрімав, а тільки голова до подушки – сон як рукою знімає. Ще люблю слухати радіо. Раніше все допізна читав газети, журнали та книжки. Але з роками дуже впав зір, то намагаюся очі не перетруджувати. Отак валяєшся всю ніч. Спочатку з простирадла ставав шнурок, тепер звиклося, менше кручуся. У мене є ціла купа газет – “Бабушка”, “Здоров’я”, “Добрий господар”, “Порадниця”... Перепробував стільки всіляких рецептів від безсоння, що й не перерахувати. Листувався з багатьма людьми, які свого часу перемогли безсоння, – з Донецька, Саратова, Кишинева, Волгограда. Надсилали свої рекомендації, але так нічого й не допомогло. То мед їм, молоко п’ю, чай з різних трав собі варю.
Федір Микитович приніс цілий міх з цілющим зіллям. Тут і липа, і смородина, і меліса, і м’ята, і тисячолітник... Усе заготовляє сам. Якщо трави не допомагають заснути, то сил на новий день точно додають.
Наприкінці зустрічі господар поділився своєю “великою радістю”: 28 квітня йому вперше за два десятки літ вдалося... виспатися. Цю дату запам’ятав добре, бо ж то велике досягнення. І хоч спав всього півтори години, та все ж не 15 хвилин. Каже, за останній рік в родині пережили п’ять похоронів. Може, стрес дався взнаки. Однак з наукової точки зору до сьогодні феномен цього чоловіка ніхто так і не пояснив.