Петро Камельчук: «У рік села держава забула про село»
СВК “Дружба” Турійського району – одне з великих сільськогосподарських підприємств у районі і в області. Воно об’єднує пайовиків з восьми сіл, збирає високі врожаї зернових та інших культур, має добре розвинуте тваринництво. Очолює господарство протягом 23 років агроном за фахом, депутат Волинської обласної ради трьох скликань, Петро Степанович Камельчук.
– Петре Степановичу, з яким настроєм ви завершили збирання зернових врожаю 2006 року?
– Настрій паршивий. Наші сподівання на врожаї 2006 року не здійснилися. Адже сільське господарство здавна називають цехом під відкритим небом. Згадаймо надзвичайну суху погоду восени під час сівби озимих, холодну весну, спеку у липні, тримісячну норму опадів у серпні. Тому від озимих ми не очікували високого врожаю, а від ярих зернових сподівалися отримати понад 50 центнерів з гектара.
Внаслідок несприятливих погодних умов жнива затяглися до другої декади вересня, на третині площ хліба загинули. До минулорічного валу недобрали майже половину збіжжя.
Але така картина не тільки у нас, а й в більшості господарств району та області. Так, у Турійському районі, де відносно кращі результати, порівняно із сусідніми районами, з 23 сільськогосподарських підприємств у 15 немає насіння для посіву озимих культур. У тих господарствах, які орендували комбайни для збирання врожаю зернових, зібраного зерна навіть не вистачило, щоб розрахуватися за оренду. Комори порожні. Нема не тільки чим сіяти, а й навіть будь-яких запасів зерна.
– Картина сумна, але життя продовжується, потрібно сіяти озимину наступного року врожаю.
– Звичайно, за вересень потрібно посіяти озимі зернові. Нині остання декада місяця, а до посіву взялися лише окремі господарства. Причиною є відсутність коштів для придбання паливно-мастильних матеріалів, насіння, добрив. Отже, втрачений не тільки врожай 2006 року, а й постає питання, що будемо збирати наступного року, адже озимина – це основний хліб.
Якщо справи в АПК й надалі будуть розвиватися за таким же сценарієм, Україна в недалекому майбутньому може залишитися без хліба.
– Ну, а хоча б фуражного зерна нам вистачить?
– У тім то й біда, що ні. Чим годувати худобу взимку, якщо не тільки фуражу, а й соломи – мізерний залишок? Значно менше, ніж торік, заготовлено сіна. Як утримати поголів’я в таких умовах?
Окремі керівники просять дозволу в районного сільгоспуправління дозволити продаж дійних корів, аби придбати трохи бензину чи дизпалива. Скорочення поголів’я призведе до зниження власного виробництва продукції тваринництва, підвищення ціни, а це в свою чергу ляже на плечі людей.
Потрібна державна підтримка тваринницької галузі. Натомість все робиться навпаки: вже заговорили про введення ПДВ на тваринницьку продукцію та збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.
За рахунок села хочуть знову підтримати державний бюджет. Мабуть, ще треба зменшувати заробітну плату селянам, яка в середньому за місяць у Волинській області минулого року складає 255 гривень, що є за межею бідності, в той же час у Києві вона – понад 1800 гривень.
– Який же вихід і чи взагалі він є у селянина?
– Я не згущую фарби, але якщо сьогодні на державному рівні не будуть вжиті невідкладні заходи, відбудуться масові банкрутства, розорення сільськогосподарських підприємств, ми знищимо свою галузь.
Необхідно на державному рівні компенсувати збитки, завдані стихією сільським господарствам з вирощування зернових.
Пролонгувати на рік два кредити та лізингові платежі, сплату відсотків повинна взяти на свої плечі держава.
Про всі наші наболілі проблеми і біди ми, депутати Волинської обласної ради, чітко сказали у спеціальному зверненні до Верховної Ради та Кабінету Міністрів, яке було вручено першим особам цих високопоставлених структур.
З надією чекаємо на позитивні реагування. Впевненості додавало проголошення 2006 року роком села. Але в рік села держава забула про село. Час спливає. Допомоги немає. Спасіння утопаючих – діло рук самих утопаючих.
– Настрій паршивий. Наші сподівання на врожаї 2006 року не здійснилися. Адже сільське господарство здавна називають цехом під відкритим небом. Згадаймо надзвичайну суху погоду восени під час сівби озимих, холодну весну, спеку у липні, тримісячну норму опадів у серпні. Тому від озимих ми не очікували високого врожаю, а від ярих зернових сподівалися отримати понад 50 центнерів з гектара.
Внаслідок несприятливих погодних умов жнива затяглися до другої декади вересня, на третині площ хліба загинули. До минулорічного валу недобрали майже половину збіжжя.
Але така картина не тільки у нас, а й в більшості господарств району та області. Так, у Турійському районі, де відносно кращі результати, порівняно із сусідніми районами, з 23 сільськогосподарських підприємств у 15 немає насіння для посіву озимих культур. У тих господарствах, які орендували комбайни для збирання врожаю зернових, зібраного зерна навіть не вистачило, щоб розрахуватися за оренду. Комори порожні. Нема не тільки чим сіяти, а й навіть будь-яких запасів зерна.
– Картина сумна, але життя продовжується, потрібно сіяти озимину наступного року врожаю.
– Звичайно, за вересень потрібно посіяти озимі зернові. Нині остання декада місяця, а до посіву взялися лише окремі господарства. Причиною є відсутність коштів для придбання паливно-мастильних матеріалів, насіння, добрив. Отже, втрачений не тільки врожай 2006 року, а й постає питання, що будемо збирати наступного року, адже озимина – це основний хліб.
Якщо справи в АПК й надалі будуть розвиватися за таким же сценарієм, Україна в недалекому майбутньому може залишитися без хліба.
– Ну, а хоча б фуражного зерна нам вистачить?
– У тім то й біда, що ні. Чим годувати худобу взимку, якщо не тільки фуражу, а й соломи – мізерний залишок? Значно менше, ніж торік, заготовлено сіна. Як утримати поголів’я в таких умовах?
Окремі керівники просять дозволу в районного сільгоспуправління дозволити продаж дійних корів, аби придбати трохи бензину чи дизпалива. Скорочення поголів’я призведе до зниження власного виробництва продукції тваринництва, підвищення ціни, а це в свою чергу ляже на плечі людей.
Потрібна державна підтримка тваринницької галузі. Натомість все робиться навпаки: вже заговорили про введення ПДВ на тваринницьку продукцію та збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників.
За рахунок села хочуть знову підтримати державний бюджет. Мабуть, ще треба зменшувати заробітну плату селянам, яка в середньому за місяць у Волинській області минулого року складає 255 гривень, що є за межею бідності, в той же час у Києві вона – понад 1800 гривень.
– Який же вихід і чи взагалі він є у селянина?
– Я не згущую фарби, але якщо сьогодні на державному рівні не будуть вжиті невідкладні заходи, відбудуться масові банкрутства, розорення сільськогосподарських підприємств, ми знищимо свою галузь.
Необхідно на державному рівні компенсувати збитки, завдані стихією сільським господарствам з вирощування зернових.
Пролонгувати на рік два кредити та лізингові платежі, сплату відсотків повинна взяти на свої плечі держава.
Про всі наші наболілі проблеми і біди ми, депутати Волинської обласної ради, чітко сказали у спеціальному зверненні до Верховної Ради та Кабінету Міністрів, яке було вручено першим особам цих високопоставлених структур.
З надією чекаємо на позитивні реагування. Впевненості додавало проголошення 2006 року роком села. Але в рік села держава забула про село. Час спливає. Допомоги немає. Спасіння утопаючих – діло рук самих утопаючих.
Василь ТРОФИМУК,
Волинська область
Волинська область
| Comments: |
