Дружина померла після пологів

В редакцію звернувся наш читач із села Добрятин Млинівського району Рівненської області Віталій Абрамович:
“Моя дружина Мар’яна Михайлівна Абрамович померла 22.11. 2005 року у  26-літньому віці, 17.11. 2005 року вона народила сина Станіслава. Мар’яна отримувала пенсію по інвалідності другої групи з 11. 02. 2003 року. Стаж, який враховувався при призначенні пенсії, становив дев’ять місяців і один день. Управління Пенсійного фонду у Млинівському районі відмовило мені у призначенні пенсії по втраті годувальника на дитину, мотивуючи відмову тим, що дружина не мала відповідного стажу. В управлінні праці та соціального захисту населення повідомили, що розмір допомоги становитиме 46 гривень. Хіба це справедливо? Я – круглий сирота, ще дитиною залишився без батьків. Підтримки і матеріальної допомоги не маю ні від кого. Проживаю з тещею, інвалідом другої групи, і вітчимом покійної дружини. Скажіть, будь ласка, як мені жити? Дуже вас прошу допомогти мені вийти з цього становища. Хай вас Бог благословить”.

Прочитавши цей крик душі, ми вирушили у Млинівський район.У сільській раді в Добрятині нам розповіли, що син Віталія Абрамовича доглянутий, навіть не кожна мати так піклується про свою дитину.Їхня хата знаходиться не в селі, а на хуторі. Назустріч нам вийшла жінка з маленьким хлопчиком на руках. Любов Іванівна Жищук – мама покійної Мар’яни, тільки-но приїхала з лікарні у Рівному. Запросила до хати. В дитячій кімнаті на дзеркалі – фотографія Мар’яни, над ліжком – весільний знімок щасливих молодят.– Мала одну дочку, надіялася, що догляне на старості, – стала розповідати Любов Іванівна, витираючи сльози. – А бачите, що вийшло.  Зять – бідовий хлопчина, круглий сирота родом з Костопільського району. Був тут на заробітках, познайомився з Мар’яною. Вони побралися у 2002 році. Я не могла натішитися, бо жили дуже добре. Дочка завагітніла, то лікар-гінеколог у Млинові попереджала, що родити Мар’яні не можна, бо в неї цироз печінки. Останні півтора року вона мала другу групу інвалідності, але виносила і народила здорову дитину. Тільки сама... – жінка заплакала. – Ми і в Київ на обстеження їздили, там сказали, що немає необхідності народжувати в столиці. Її кесарили 17 листопада минулого року в Рівному.За словами матері, хлопчик народився о 14.10. Через три години вийшла медсестра і запитала, чи є хтось з родичів Мар’яни Абрамович. Любова Іванівна з Віталієм чекали в коридорі.– Дала нам список медикаментів, які необхідно терміново купити. Більше нічого не сказала, тільки повідомила, що дочці будуть робити ще одну операцію – на кишечнику. То медики, мабуть, щось зачепили під час родів. Після операції породілля почувалася нормально. Мама з чоловіком її провідували, вона лежала в післяопераційній палаті. Жінці щодня приносили дитинку. Тоді вони ще не визначилися, як назвати хлопчика. 

«Вашій дочці вже нічого не треба...»

На третій день молода мама вже встала, незабаром її мали переводити в дитяче відділення до синочка.
– Ми тільки один день не поїхали до неї, у понеділок, 21 листопада, згадує, витираючи сльози, ті трагічні події Любов Іванівна. – То було якраз на свято Михайла. Я пішла до церкви, давала за здоров’я. Наступного дня поїхала до дочки. Взяла проскурку, свячену воду, привезла бульйону. Виходить лікар і запитує: “А чого ви вчора не приїжджали?” У мене відразу все похолонуло, аж погано стало. Сказав, що дочку завезли в обласну лікарню, бо вона свідомість втратила. Знайшла я те відділення і запитую лікаря, як себе почуває Мар’яна Абрамович, може, треба якісь ліки купити. А він відповів: “Вашій дочці вже нічого не треба...” Я попросила, щоб мене пустили до неї. Вона лежала без свідомості, тільки сльози текли, ще дихала. А доньці стали штучне дихання робити… Все ж було нормально... – згорьована мати знову стала плакати. – Що сталося за один день, я не можу зрозуміти й до цих пір...
Любов Іванівна нікого не звинувачує у смерті своєї дочки, жінка тільки хоче знати правду. 
22 листопада Мар’яна Абрамович, не приходячи до тями, померла. Наступного дня у Добрятині хоронили молоду маму, яка так і не встигла натішитися своїм хлопчиком. Синочок Станіслав знатиме її лише по фотографії.
Поки ми розмовляли з Любов’ю Іванівною, з Млинова приїхав Віталій. Він був на ринку. Станіславчик відразу поліз до нього на руки. Тато поцілував синочка, ніжно пригорнув до себе. У чоловіка на очах виступили сльози.
З часу трагедії минуло дев’ять місяців. Матері Мар’яна жодного разу не снилася, а Віталій досить часто бачить дружину уві сні, розмовляє з нею:
– Якось Мар’яна каже мені: “Чоловіче, збирай гроші, треба подарунок сестрі купити”. У моєї сестри Наташі був день народження. То Мар’яна підказала мені. Одного разу просила, щоб добре одягав синочка, коли йдемо гуляти, бо він може змерзнути.
А ще Віталій розповів про випадок, який стався раніше:
– Не давали мені на роботі грошей на дитину. Я пішов до неї на могилу і розповідаю: “Синочок наш росте здоровий, тільки щось грошей не дають, треба дитячі суміші купити...” Вночі сниться Мар’яна і каже мені: “Не переживай, завтра отримаєш на нашого Станіславчика гроші”. Наступного дня касирка з роботи дзвонить, щоб приїхав отримати гроші на малого.

У липні, напередодні свого дня народження, Мар’яна уві сні запитувала Віталія, що він їй подарує. Чоловік відповів, що купить джинси.
11 липня Мар’яні виповнилося б 27 років. Віталій заніс на могилу улюблені квіти покійної дружини – троянди. Саме в цей день маленький Стасик голосно і чітко став вимовляти: “Мамо, мамо!”
Хіба можна спокійно дивитися, як дев’ятимісячний хлопчик бере в рученята фотографію, цілує її і каже: “Мама”. Від цієї картини стає не по собі.
– Поки я жива, дитина наша буде доглянута і нічим не обділена, – витираючи сльози, каже Любов Іванівна. – Такий мені Бог дав хрест, і мушу його нести. Мала дочку, тепер маю сина і внука. Зять мене називає мамою, а мого чоловіка – татом. Він у нас дуже добрий, тож будемо  виховувати Станіславчика разом.
Зараз Віталій отримує на дитину державну соціальну допомогу – 51 гривню.
– Хіба це справедливо, коли на дітей при двох батьках держава виплачує щомісячну допомогу 96 гривень, а то матері немає – і тільки 51 гривня? Як вижити з маленькою дитинкою? Добре, що я пенсію отримую, – розповідає жінка.
– У соцзабезі сказали принести довідку з роботи про зарплату, – каже Віталій, – коли порахували, то пояснили, що ніяк не виходить інша сума, бо маю велику зарплату. Яку ж велику – всього триста гривень. А на базарі найдешевші повзуни коштують 12 гривень і після другого прання розлазяться, – бідкається батько. – А крім повзунів,  скільки ще всього треба купити дитині...
– Це ж не дурний придумав приказку, – додає баба Люба, – ведмідь ходив у шубі і буде ходити, а заєць світив дупою і буде світити. То якраз про нас: якщо ти бідний сирота, то тобі ще й пенсії немає. Напишіть все, так як є, може, чимось ваша газета допоможе. Хоча я вже мало в це вірю...
Прокоментувати ситуацію я попросив заступника начальника управління – начальника відділу з контролю за призначенням і виплатою пенсії головного управління Пенсійного фонду у Волинській області Людмилу КОРЕЛЬЧУК:
– Питання про право на призначення пенсії в разі втрати годувальника регулюється нормами Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому враховується стаж померлого. Так, наприклад, якщо годувальнику на момент смерті виповнилося 32 роки, то для призначення трудової пенсії у разі втрати годувальника його дітям необхідно, щоб він відпрацював не менше 5 років. Якщо у годувальника відсутній необхідний стаж, то призначення трудової пенсії у цьому випадку не проводиться. У разі, якщо годувальник був пенсіонером, стаж не вимагається.
Однією з категорій непрацездатних членів сім’ї є діти померлого годувальника (у тому числі ті, які народилися протягом 10 місяців з дня його смерті), які не досягли 18 років (або старші, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18-ліття).
Оскільки дружина заявника на момент смерті була пенсіонеркою, право на призначення пенсії дописувач має незалежно від її страхового стажу. Отже, дописувачу необхідно повторно звернутися до органів Пенсійного фонду за місцем проживання щодо призначення цього виду пенсії.
 Коментар автора. Після всього цього, тих працівників Пенсійного фонду у Млинові, які займалися питанням Віталія Абрамовича, хочеться назвати бездушними чиновниками, але я так не скажу. Це просто некомпетентні виконавці, які не знають законів. Чому луцькі фахівці одразу знайшли відповідь на це питання? Хіба у Млинові діють інші закони? А якби Абрамович не звернувся в газету? Якби ми не втрутилися? Так би й ріс його синочок без передбаченої законом пенсії. А все через непрофесійність та недолугість державних службовців, які повинні допомагати людям. А вони, навіть не дочитавши закон, направили чоловіка в управління праці та соціального захисту, тобто “зіпхнули”, щоб менше було клопоту.