Від скреготу гальм перехожі здригнулися. “Що там? Чергова жертва?” – сипались зусібіч запитання. А літня жінка взяла під руку винуватицю – неушкоджену, проте бліду, з багряними плямами на обличчі. Водій крив небораку двоповерховим матом. “Може, в людини нещастя. А ти чого преш на переході?” – вступилася літня жінка за невдаху та, лагідно взявши її під лікоть, повела на лавчину подалі від небезпеки. Як мати, почала втішати. З очей нещасної бризнули сльози, і потекла сумбурна розповідь про жахливе життя…
Галантний і запобігливий Едік вмів жінкам подобатись. Зі своєю першою дружиною Іриною, як жартома казав, розійшлися характерами, як у морі кораблі. Проте пліткарки подейкували, що його краля когось таки мала на тих заробітках в Італії. Інакше не привезла б стільки “зелених”, що й на “тачку” вистачило, і на шикарний дім. До чоловіка Ірина охолола і на словах відпускала його на усі чотири боки, а насправді тримала свого м’якохарактерного на короткому повідку: тільки котрійсь достойній приглянеться, як смикає за той повідок. І сама не гам, і другій не дам, як каже народна приповідка. Через це й життя у зовні благополучного та респектабельного Едіка не склалося. Йому навіть прізвисько дали: Підкаблучник. Та якось пропустила повз вуха пересторогу сестри Галінка. Бо Едік працював з нею на одному заводі, та ще й виявилося, що живуть по сусідству. Як і кожній жінці, їй хотілося тепла і ласки. Розважливий, старший на десять літ кавалер умів обходжувати жінок. То шоколадку принесе, то троянду, і по кафе та барах водив. Помічала: жіноцтво їй заздрить. Та ще й його мати – сільська добродушна жінка – як рідну доньку прийняла нову невістку.
Стали жити разом громадянським шлюбом. А як Галінка завагітніла, то повела мову з чоловіком, що краще їй зробити аборт. Мовляв, ми уже в літах, в обох є діти. Однак Едік твердо стояв на своєму: “ Ні, народжуй!” “Тоді нам потрібно розписатися”, – зауважила. “А що, тільки офіційний штамп у паспорті тримає сім’ю? Чи ти мені не довіряєш?” – дорікнув, пригортаючи до себе кохану. І вона змирилася. Винаймали половину хати поблизу міста, яку господиня обіцяла їм продати, як тільки виробить необхідні документи. А вони збирали на це гроші.
Коли знайшлася у них Даринка, не натішилися обоє своєю красунею. Але чорна заздрість не давала спокою першій дружині Едіка. Владна і підступна, вона почала вбивати між ними клин. То кликала колишнього чоловіка на раду-пораду з приводу доньчиних сімейних проблем, то раптом їй необхідна була чоловіча сила у господарстві. В Едіка все частіше з’являлися якісь поїздки по роботі (а його шеф був добрим приятелем Ірини), то раптом йому нагально треба було відвідати свою маму. Галінці стали переказувати, що готується Ірина виїжджати за кордон і за собою Едіка тягне. Він спочатку впирався, але згодом поступився. Шукав собі виправдання тим, що поїде не разом з дружиною, а самостійно, щоб заробити на дім. У таку брехню важко було повірити, бо й власниця будинку невдовзі поставила ультиматум: “Раз твій чоловік нічого конкретного не каже, то вибирайтеся. У мене є вигідніші покупці”.
Загризлася небога: ні чоловіка, ні квартири, ні роботи. Якби й знайшла підходяще місце, то ні на кого кинути дворічну донечку. Добре, що хоч син закінчив на відмінно школу і вступив без жодних протекцій в університет. Має світлу голову її Сашко, і працьовитий на диво. Вітчим ніколи не брався ні за косу, ні за плуга, а от він в селі жодної роботи не цурається і тітці та дідові допомагає.
Коли якось йшли із сином містом і зустріли п’яну підліткову компанію, що реготала і матюкалася, Сашко, помітивши материнську тривогу, сказав: “Не переживай, я горілки в рот не візьму. У мене на неї алергія, бо відібрала вона моє дитинство. Не треба гризтися. Якось воно буде, мамо. От вивчуся – і буду працювати. Вже й зараз можу підробляти”, – втішав засмучену неньку.
А сьогодні, поїхавши у справах до міста, наштовхнулася на Едіка та Ірину: щасливих і задоволених на новенькому “Опель-Омега”. Мчали у напрямку паспортного столу. Знайомі правду казали, що вони виробляють візи. Значить, втрачає вона Едіка. Все в душі похолонуло, ноги стали дерев’яними. І ступила на жовте світло на вулиці, якою мчали шикарні авто…
Рівненська область
Comments: |