Чаклунські гріхи спокутують діти-інваліди?

Коли ми ще в школі вивчали твори українських класиків про знахарів, чаклунів чи страшних відьом, то мимохіть з’являлася усмішка на обличчі. Бо все це сприймалося як казочка. Але минає час, і починаєш усвідомлювати, що на білому світі постійно ведеться боротьба між Добром і Злом, що відьми і знахарі існують насправді. А чаклунські гріхи спокутують, виявляється, їхні нащадки…

Вирила могилу і забрала… дитячу руку

Сім’я мала трьох дочок. І от щоб якнайшвидше влаштувати їх у житті, мати вирішила приворожити женихів. Дівчата успішно вийшли заміж, нічого не підозрюючи про материнські “махінації”. Та на цьому жінка не зупинилася. Вона не могла спокійно дивитися на щастя інших. Бо ж на нього заслуговували тільки її красуні! Так розпочалися замовляння на чужих людей. І почалися сварки, негаразди в сім’ях. А чаклунці тільки того й треба було.
Гордість, заздрощі, нелюбов вкорінилися у серце жінки. Вона не зупинялася на досягнутому, а продовжувала “пити кров” з оточуючих. У селі вже почали подейкувати, що між жителями завелася відьма, та не знали хто це. Аж поки вона сама себе не видала.
Вже світало, як чоловіки зібралися йти на косовицю. Шлях їхній пролягав понад кладовищем. Чомусь те місце завжди відлякує людей. От і вони принишкли, скоса поглядаючи на могили. Аж ось запримітили якусь постать. “Та це ж відьма!” – промайнула в усіх одна думка. Чому? Бо стояла гола-голісінька, у чому мати народила, над свіжозакопаною могилою… Коли вона побачила чоловіків, то почала втікати. Але що тримала в руці? Обернулася до них лицем і показала… руку мертвої дитини. А тоді голосно засміялася і десь зникла, як нібито її й не було. У чоловіків мороз по шкірі пішов. Коли отямилися, то вирішили подивитися могилу, біля якої бачили ту навіжену. Так і є, тут недавно поховали дитинку з їхнього села. Видно, що хтось відкопував могилку. Але чоловіки побоялися ще раз торкатися до неї, аби пересвідчитися, чию руку відьма тримала.
Про цей випадок дізналося все село. Ніхто вже не ходив до хати тієї чаклунки. Але для чого їй була потрібна дитяча рука, того ніхто сказати й не може. Напевно, знову для жахливих ворожінь. Але ті біди, завдані чужим людям, не минають безслідно.
Не знаю, чи жили щасливо її дочки, але одна з них закінчила життя самогубством. А внук її (тепер уже старший чоловік) добряче випиває й не одній жінці зіпсував репутацію. Та найбільше зло вилилося аж у четвертому поколінні, на внуках обох дочок відьми. Два хлопці є інвалідами, психічно нерозвинутими. І дочки тієї чаклунки змушені їх доглядати. Ні лікарі, ні будь-які знахарі не в змозі чимось допомогти. Це хрест, даний на все життя на очищення роду…
Ця історія чимось схожа на попередню. Тільки от у цьому випадку сама відьма доглядає свого внука-інваліда. Вона ще жива, тож і далі робить лихо людям.
Одна жінка зайшла на подвір’я до тієї чаклунки, бо мала якусь справу до її сина. І поки вона розмовляла з ним, непомітно з’явилась стара мати, тримаючи в руках пиріжок. Коли жінка вже збиралася йти, то чаклунка переламала пиріг на дві частини і поклала одну їй в руки, примовляючи: “Оце тобі одна половина, а це – мені”. Та й десь поділася. Лариса пішла додому, навіть не думаючи про те, аби десь викинути цей пиріжок. Вона знала, що та жінка – відьма, знала, що нічого не можна брати з її рук, але ніби була під дією гіпнозу. Сіла на своєму подвір’ї та й з’їла цей пиріжок…
Біда не забарилася. Лариса посварилася зі своєю мамою і племінником. Ті вигнали її жити в чужу хату. Пізно вийшла заміж, народила сина, але з чоловіком не зжилася. Коли хлопчик ходив уже до школи, у нього на руці з’явилась якась пляма. Поки дитину оглядали, поки встановлювали діагноз, то уже виросла пухлина, яка збільшувалася просто на очах.
Коли лікарі почали оперувати, вжахнулися – рак кістки! Негайно поставили перелякану маму перед страшним вироком: треба відрізати руку. Лариса не погодилася і почала їздити до різних лікарів. Та марно. У Києві навіть скликали консиліум, та всі розвели руками. Іншого виходу немає…
Зараз хлопець вміє їздити на велосипеді, плавати та повноцінно живе з однією рукою. Що ж, таке життя. Так віддала та відьма половину своєї долі Ларисі і її дитині. Бо ж у неї внук-інвалід.
Люди в селі вже й не дивуються, коли часом спіймають цю відьму вночі біля корови. Бо ж не одному вже молоко коров’яче доїла. І всі знають, що таку корову потрібно продавати, бо вже вона молока не матиме.

Чаклунки не помруть, поки не передадуть знання

А якщо десь зачаїлася невідома чаклунка, то помиратиме вона так, що всі дізнаються. Бо до відьом смерть приходить однаково: вони помирають в страшних муках і криках, що аж стіни здригаються. І не помруть до тих пір, поки дах їхнього дому не розберуть. А ще подейкують, що при смерті чаклуни просять, аби хтось взяв їх за руку. Таким чином вони передають свої знання, і людина примусово стає відьмою. І коли передадуть всю негативну енергію, тоді й помирають. Ті родичі, які знають цю процедуру, аби не було розголосу серед людей, свідомо при смерті тримають відьму за руку. І відразу стають її послідовниками.

Піст і молитва перервуть прокляття роду

Як сказав мені знайомий священик, таких людей церква не ховає. Звичайно, якщо священикові скажуть правду про померлого. Цей тяжкий гріх тягнеться аж до сьомого покоління. Але якщо в роду знайдеться віруюча людина, яка постом, молитвою і щирим розкаянням посповідається за своїх далеких родичів, то перерветься ця нитка розплати і більше не буде інвалідів у сім’ї. Бо саме ці нещасні своїм нерозумінням очищають рід відьмарства. І це є уроком для всіх оточуючих. Господь показує наслідки.
А щоб вас не торкнулися відьомські чари, потрібно при кожній нагоді відвідувати храми, дотримуватися постів, молитися. І Господь захистить кожного від нападу злих духів. Якщо людина буде прагнути до Бога, то Він ніколи не залишить своє створіння.
Олеся ГЕРЕНЧУК,
Шацький район
Волинської області

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>