Війна прийшла на Рівненщину у 1939!

Коли у радянські часи Петро Калістратович ставив перед лекторами питання “Як розуміти, як сприймати події вересня 1939-го року?”, воно зависало у повітрі. Бо золотий вересень, як не крути, а виростав із подій початку Другої світової війни, із союзництва совєтів з фашистами у розгромі Польщі. За імперським Союзом юридично закріпився ще один чималенький шматок української землі.

Пригадується Петрові Вілінцю справді золотий день на картопляному полі, де він, тоді восьмирічний хлопчик, дивився за кіньми, а батьки вибирали картоплю. Десь за горизонтом, кілометрів за два, час від часу гуркотіли потяги, відтіль долинали паровозні гудки. Село їхнє, Бережки, лежало неподалік залізничної колії між Дубровицею і Сарнами.
Аж раптом від залізниці почулись вибухи, а над головами здивованих людей уже ревли, робили розворот літаки з чорними хрестами – їх ціллю був польський військовий ешелон. Так і на Рівненщину, в Україну, як виявилось, прийшла війна. Не у 1941-му, а у 1939-му році!
А у сусідньому селі Білятичах, де жила бабуся Петра, мамина мама, незабаром вже палали селянські, під стріхою, хати. Виявилось, що коли хрестаті смертоносці знижувались, по них відкрив вогонь з гвинтівки вчитель-поляк, на що фашистський пілот відповів трасуючими кулями по селу. Серед інших згоріла й хата бабусі Євдокії Мірко та п’яти її синів. Добре, що вогонь не добрався до клуні, хлівів, куди й поселились погорільці…
Через кілька днів слідом за німецькими бомбовозами посунули з трилінійками й воїни у будьонівках та обмотках. На землю нашу прийшла Друга світова війна як результат змови Гітлера і Сталіна, пакту Молотова-Рібентропа. Прийшли арешти, репресії, депортації…
Відповідь же на запитання тепер уже ківерчанина Петра Вілінця до лекторів дало саме життя, історія.

• Нравится
•