Чого цап нахабніє?
Кожен любитель „тихого полювання” знає, що у лісі варто уникати зустрічей принаймні з двома його мешканцями – зміями та дикими кабанами. Відносно останніх є уточнення – бійтеся самки, яка щойно народила. Непередбачена зустріч із нею та малятами обіцяє враження сильні, аж до драматичних. Буваючи іноді у лісі, я все одно з якимось нездоровим азартом шастаю очима по кущах у пошуках дичини – бракує, видно, адреналіну. Недавно моя мрія збулася: завдяки адміністрації Чортківського лісгоспу я побачила кабанів дуже близько.
Їх у вольєрах, в умовах, наближених до природних, уже п’ять років розводять в одному з місцевих лісництв – Білецькому. Оточені сіткою тварини, здається, задоволені і кормом, і „побутовими зручностями”. Для льох, наприклад, є спеціальні родильні. Блага диким свиням забезпечують робітники лісництва на чолі з Михайлом Демковичем.
– Поголів’я започаткував кнур Васька, – розповів лісничий. – Рівно через три місяці, три тижні і три дні після його парування з льохою з’явилося дев’ять поросят. Рік я підгодовував їх на своєму обійсті, а потім зробив невеличкий, до гектара площею, вольєр у лісі. Згодом ми розширили його до п’яти гектарів, а для підтримання селекції і вливання свіжої крові завезли диків із сусідніх областей. Зараз вольєр розділений надвоє: в одній частині тримаємо з півсотні кабанів, у другій – вісьмох плямистих оленів...
Вася із темною, майже чорною шерстю, спокійно поїдав корм із корита в окремій загорожі. Стривожився 300-кілограмовий звір, лише коли Михайло Демкович став підганяти його до краю сітки на „фотосесію”. Шерсть на кнурові за секунду стала дибки. Це, пояснив лісничий, ознака, що дик злоститься. Залишивши „патріарха” у спокої, ми пішли до інших вихованців вольєра.
... Від появи одразу цілого стада кабанів, яке лісничий підігнав під сітку, мене зморозило. Понад сорок звірів, серед них – і зовсім маленькі, наче пацючки, поросята, які народилися у квітні, з вереском промчали зовсім поруч, обдавши специфічним свинячим ароматом. Таким, із дикою енергією, тільки попадись у лісі... Михайло Демкович заспокоїв:
– Насправді будь-який звір уникає людини. Нападає, коли поранений, змушений захищатися сам або боронити своє потомство. Льоха до і після пологів не підпускає близько навіть свою „другу половину”. Сікач просто втікає, коли свиня люта. Виводячи потомство у стадо, самка йде попереду, кабан – позаду. У природі, коли виникає небезпека, вона втікає з поросятами до лісу, а дик бере удар ворога на себе.
Гін у кабанів починається у січні-лютому. У вольєрі його можна викликати штучно – тоді свиня приводитиме потомство двічі на рік. Подібне буває й у дикій природі: самка шукає партнера, коли поранена і змушена порушувати цикл для продовження роду. А зазвичай звір відчуває, що зима буде суворою, кормова база, відповідно, – бідною, тому дозволяє собі радість кохання і наро-дження потомства лише один раз у році. Зріла, 5–7-річна льоха, може вродити понад десяток діток. Живуть кабани років двадцять, якщо ніхто не вкоротить їм віку.
Умови вольєру майже не впливають на інстинкти тварин. Люди спокійні за крупних кабанчиків Ваську, Борьку, Тарзана і Гриця, коли випускають їх до лісу погуляти – знають, що вони обов’язково повернуться назад, до гарантованого корму. Годують кабанів пшеницею, вівсом, кукурудзою, овочами, соковитими кормами. У природі кожен звір мітить свої кордони запахами, і кабан – не виняток. Народившись у вольєрі, він сприймає його кордони за природні і не переступає помічених власними запахами меж.
Ще одна екзотика водиться у Білецькому лісництві – плямисті олені, між яких затесався і синок косулі. Сюди він потрапив після якоїсь „аварії” у лісі: люди знайшли його маленьким, покинутим і взяли на „виховання”... Дуже неспокійні під час гону самці-олені прощають вертлявому „цапику”, котрий любить вистрибувати перед ними, як Пилип з конопель, будь-яке нахабство.
Господарська вдача працівників державного підприємства „Чортківський лісгосп” і насамперед – його директора Михайла Кільчицького дозволить невдовзі збільшити популяції кабанів та оленів у місцевих лісах.
– Поголів’я започаткував кнур Васька, – розповів лісничий. – Рівно через три місяці, три тижні і три дні після його парування з льохою з’явилося дев’ять поросят. Рік я підгодовував їх на своєму обійсті, а потім зробив невеличкий, до гектара площею, вольєр у лісі. Згодом ми розширили його до п’яти гектарів, а для підтримання селекції і вливання свіжої крові завезли диків із сусідніх областей. Зараз вольєр розділений надвоє: в одній частині тримаємо з півсотні кабанів, у другій – вісьмох плямистих оленів...
Вася із темною, майже чорною шерстю, спокійно поїдав корм із корита в окремій загорожі. Стривожився 300-кілограмовий звір, лише коли Михайло Демкович став підганяти його до краю сітки на „фотосесію”. Шерсть на кнурові за секунду стала дибки. Це, пояснив лісничий, ознака, що дик злоститься. Залишивши „патріарха” у спокої, ми пішли до інших вихованців вольєра.
... Від появи одразу цілого стада кабанів, яке лісничий підігнав під сітку, мене зморозило. Понад сорок звірів, серед них – і зовсім маленькі, наче пацючки, поросята, які народилися у квітні, з вереском промчали зовсім поруч, обдавши специфічним свинячим ароматом. Таким, із дикою енергією, тільки попадись у лісі... Михайло Демкович заспокоїв:
– Насправді будь-який звір уникає людини. Нападає, коли поранений, змушений захищатися сам або боронити своє потомство. Льоха до і після пологів не підпускає близько навіть свою „другу половину”. Сікач просто втікає, коли свиня люта. Виводячи потомство у стадо, самка йде попереду, кабан – позаду. У природі, коли виникає небезпека, вона втікає з поросятами до лісу, а дик бере удар ворога на себе.
Гін у кабанів починається у січні-лютому. У вольєрі його можна викликати штучно – тоді свиня приводитиме потомство двічі на рік. Подібне буває й у дикій природі: самка шукає партнера, коли поранена і змушена порушувати цикл для продовження роду. А зазвичай звір відчуває, що зима буде суворою, кормова база, відповідно, – бідною, тому дозволяє собі радість кохання і наро-дження потомства лише один раз у році. Зріла, 5–7-річна льоха, може вродити понад десяток діток. Живуть кабани років двадцять, якщо ніхто не вкоротить їм віку.
Умови вольєру майже не впливають на інстинкти тварин. Люди спокійні за крупних кабанчиків Ваську, Борьку, Тарзана і Гриця, коли випускають їх до лісу погуляти – знають, що вони обов’язково повернуться назад, до гарантованого корму. Годують кабанів пшеницею, вівсом, кукурудзою, овочами, соковитими кормами. У природі кожен звір мітить свої кордони запахами, і кабан – не виняток. Народившись у вольєрі, він сприймає його кордони за природні і не переступає помічених власними запахами меж.
Ще одна екзотика водиться у Білецькому лісництві – плямисті олені, між яких затесався і синок косулі. Сюди він потрапив після якоїсь „аварії” у лісі: люди знайшли його маленьким, покинутим і взяли на „виховання”... Дуже неспокійні під час гону самці-олені прощають вертлявому „цапику”, котрий любить вистрибувати перед ними, як Пилип з конопель, будь-яке нахабство.
Господарська вдача працівників державного підприємства „Чортківський лісгосп” і насамперед – його директора Михайла Кільчицького дозволить невдовзі збільшити популяції кабанів та оленів у місцевих лісах.
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область
Тернопільська область
| Comments: |
