За трактора… посадили в тюрму

Люди довіряють і злодієм не називають

Родом Володимир Васюра із Локачинського району. Потрапив у село Озденіж Рожищенського району, як сам каже, у прийми.  Та так і прижився. Більше 20 років працював майстром лісу.
 – Якщо підрахувати, то я засадив деревами більше 300 гектарів землі, – розповідає.– Озеленював річку Стир, заліснив лищенську, торчинську територію. І так з 1965 до 1983 року, допоки мене не зробили злодієм.
– Як злодієм?
– А хіба не знаєте, які тоді часи були при Андропові? В усі часи в колгоспах і на підприємствах була відпрацьована, зношена техніка. Один інженер колгоспу дозволив мені взяти трактора ДТ-20, якого я забрав додому. Стояв у мене вдома, і один лісник привозить якось до мене дядька, що попросив  продати йому того нещасного трактора. Я його задарма й віддав. А в тому селі, звідки цей дядько був, селяни мали 12 тракторів. І там масово з колгоспу крали солярку. Хто таке терпітиме? Голова колгоспу заявляє в прокуратуру. Звісно, прокуратура “розкручує” ту справу. І зробили мене крайнім, оскільки я останній віддав трактор дядькові, хоча там люди придбали і зовсім нові трактори. Мене назвали злодієм, сказали, що я той трактор вкрав, та так мене “обмазали”, що отримав ув’язнення аж на три роки – за чужу солярку, яка зникала з колгоспу. 9 місяців тримали у тюрмі, потім відправили у Львів, а згодом – на “хімію”. Відпрацював там півтора року. На роботу не скаржився, бо мав спеціальність маляра-штукатура, яка згодилася й там. У вільний час дядькам хати штукатурив, щоб мати якусь копійку. Працював старанно, тому за хорошу роботу мене звільнили достроково. Щоб не робити тоді “груповухи”, бо очевидно, що пальне крали масово, то все “списали” на мене. Ось так, за якийсь негодний трактор засудили. А в мене зараз п’ять тракторів, і комбайни є, і поля обробляю, і злодієм ніхто не обзиває, і люди мені вірять.

Після звільнення Володимир Іванович поїхав у Сибір в Уренгой будувати газову станцію. Їздив працювати туди вахтовим методом: два місяці трудиться, один вдома відпочиває. Тільки хіба сидів склавши руки? Клопоту вистачало. Однак у дев’яностих роках зачув, що в Україні роздають у користування землю. Потягнуло на батьківщину, та й накінець захотілося стати господарем, як колись його батьки хазяйнували.
– Ще за Польщі моя родина мала 14 десятин землі, утримувала чимале господарство, – пригадує фермер. – Мама мені наказувала: “Працюй. Не лінуйся…” Коли все забрали в колгосп, то я у 8 років уже пішов туди працювати, тільки б доглядати нашу конячку (так її любив). Мої батьки розраховували, що ці колгоспи довго не протримаються, і ми заберемо худобину додому. Однак ті колгоспи проіснували довше, аніж мріялося…
У 1992 році Володимир Іванович написав заяву на виділення йому 25 гектарів землі в користування. Сільська рада землю виділила, правда, без права продажу.
– І як фермерство?
– Спочатку фермерів якось держава підтримувала. Я взяв тоді у кредит півтора мільйона і якось не боявся, що велика сума. Багато техніки придбав. Дуже швидко віддав борг. Ще й побудував деякі приміщення, привіз цеглу на нову хату. Однак не встиг спорудити помешкання. А зараз що? Ледь на солярку виробляю. Вона дорожчає, хліб у магазинах також, а зерно беруть за безцінь. Посіяв 6 гектарів озимої пшениці, 2 – жита, гектар картоплі, решта – овес (цього року він – як на славу). Він менш затратний. Однак викликають занепокоєння ціни. Прогнозують, що пшениця третього класу буде 700-800 гривень. Вважаю, що доведення класів – це абсурд. Є два – пшениця продовольча і фуражна. А це махінатори крутять, щоб обдурити такого, як я. Був такий випадок. Я позичив у одного керівника сільгосппідприємства пшеницю і повіз на пункт. Прийняли у мене її 4 класом. Наступного дня зерно повіз мій знайомий, набравши з тої самої кучі. І йому вже прийняли… 5 класом. Чи ж може таке бути? Ось такі парадокси.
Тримають Васюри ще й худобу. Дещо продають, а дещо годують для себе. Наприклад, свиней вирощують тільки на натуральних харчах, фермер харчових добавок не визнає і стверджує, що такого “штучного” сала їсти не може. Допомагає чоловікові дружина-пенсіонерка. Звісно, за кермо трактора вона не сідає, а ось з городиною клопочеться. Подружжя завжди має гарні огірки, помідори, столові буряки і капусту, кабачки.
– Можна було б і городиною торгувати, – каже фермер, – але невідомо, яка буде ціна. Якщо здавати овочі на консервні заводи, то немає чіткої реклами, по скільки приймають продукцію, яким транспортом везти, одним словом, виростив – і думай, де ще той врожай продати.
– А що очікуєте від року села?
– Нічого особливого. Ой, якби я вам показав ті листи від багатьох політиків перед виборами. Як же вони тоді за село, за фермерів “дбали”… Сплакатися можна було. А тепер уже і не знаєш, кому вірити. Хоча я завше підтримував Ющенка і Тимошенко. І зараз за них. Шкода, що вони не спрацювалися разом.
Допоки є ще сили, Володимир Васюра не збирається полишати фермерство.
– Врожай буде – зберу. Аби тільки його добре продати, – додав насамкінець і сів у трактор. Робота чекала…