Шлюбна подорож

Хитрий Джигун сподівався цю місію взагалі перекласти на плечі дружини, знаючи її непохитну вдачу до виконання якихось домовленостей чи угод. Катя була настільки педантичною, що Джигун іноді аж  бісився, коли  і його намагалася виховувати на свій копил. Тепер же це ставало на руку: можна буде добряче розвіятися, маючи таку купу грошей. Дарма що вирішили допоки їх не чіпати: сотню-другу вихопити з-під Катиного  ока Джигун знайде спосіб…

Минуло кілька днів. Джигуни міцно  трималися “дна”: почергово ходили в їдальню, на процедури,  прогулянки. Навіть Джигун не поспішав “розвіюватися”, хоча нагод вистачало: сусід за столом, його ровесник, непосидючий “зальотник”, нав’язливо пропонував підчепити “отих двох декольтованих так, що перса от-от повипадають із пазух, самиць”, які блудно стріляли наквацьованими очицями в усі боки. Він лише проковтнув слинку і тяжко зітхнув, згадавши анекдот про недотепу, котрий помер  від голоду, маючи хліб та не маючи чим  відрізати.
“Ні, так далі неможливо! – сердився подумки, бредучи безлюдним пляжем, сумно зиркаючи на прибій, що перекочував гальку біля ніг. – Це не відпочинок, а якийсь нервотрус! А Катя сидить собі в кімнаті, щось пише, і всякі вольності їй до фені!”   
“Зірвався” Джигун після відвідин дегустаційного залу винарні, куди з цікавості зазирнув, вештаючись узбережжям. Там і здибався із сусідом по столу. Він якраз розкручував отих “декольтованих”. І коли Джигун несподівано там з’явився, то став наче божим посланцем, адже одній кралі бракувало кавалера. Не підтримати чоловічу солідарність Джигун повважав великим свинством – і пішло-поїхало: після дегустаційного завітали в найближчий ресторан, потім бар. Кралі охоче сприймали залицяння, пили не гірше кавалерів. Та коли дійшло до діла, Джигунова партнерка попередила, що менше ніж за 20 баксів з ним не ляже.
Вони домовлялися на санаторному подвір’ї, було вже далеко за північ, і п’яний Джигун розпачливо бився об кригу парадоксально-безглуздої ситуації, яка нависла над його головою. Він, власник сотень тисяч, нині не має в кишені ні цента (те, що було, з’їли звеселяючі заклади), “вдома”  чекає розгнівана дружина, насувається скандал, а ця вродлива кралечка так млісно закочує очі, випинає піддатливі перса…
– Добре, – погодився Джигун, махнувши на все рукою, бо ж сім бід…
– Але я беру  наперед, – безсоромно, мов повія, попередила вона.
– У мене з собою нема, а в кімнату зараз піти і взяти не можу.
– Чому?
– Чому, чому?! – засердився  Джигун. – Бо там моя дружина!
Краля хмикнула й насупилась.
– Ну завтра! Завтра я тобі дам гроші!
– То й отримаєш завтра те, що хочеш! Знаю я вас, ласих на дурничку!
“Клята шльондра!” – вилаявся подумки й поплентався у свій корпус. У кімнаті, як і передбачалося, потрапив під град Катерининих докорів і холодний душ її одкровень. Так вона ще ніколи не лаялась! Рятуючись од словесної повені, він п’яно звалився на ліжко і, вже засинаючи, почув, що завтра Катря як покарання залишає його на весь день у кімнаті, а сама подасться в Ялту.
– Волоцюго! Алкашу неприкаяний! Думаєш, я охоронятиму ці кляті гроші, а ти шлятимешся з дівками?! Дзуськи!
“Це добре, що вона поїде”, – встиг ще подумати Джигун і проваливсь у прірву забуття.
Уранці він проспав сніданок і прокинувсь у важкому похміллі. Вчорашнє пригадувалося з натугою, та одне закарбувалося чітко: Катерини не буде вдома. Чому це так важливо, спочатку проте ніяк не міг з’ясувати, аж доки завіса забуття не розсунулася настільки, щоб міг пригадати більш-менш за порядком вчорашні події.
“Еге! То потрібно ж поспішати, доки Катерина не повернулася!” – крізь похмільні симптоми спонукала до дій думка. Пересилюючи головний біль, він почвалав до шафи, де поміж одягом вони ховали гроші. Дістав пачку й, не розриваючи пояска, витягнув  купюру. Покрутивши її  в руках, чи то милуючись, чи то від алкогольних гальм, застиг.
“Дівка погоджувалася за 20, а в мене всі купюри по сто. На здачу годі сподіватися. У принципі, не шкода і пожертвувати з моїм-то багатством! Але якби вчора вона була зговірливішою! А так, ні, не дам, не полінуюся обміняти!..”
Далі буде.