Батьки поховали третю дочку

12 січня цього року в нашій газеті було опубліковано матеріал “Марійку викрали з могили”. У ньому розповідалося про трагедію сім’ї Дмитруків із села Невірків Корецького району Рівненської області. Галина Петрівна народила три доньки: у 1985-му – Людмилу, через п’ять років – Марійку, у 1993-му – Таню. Змалечку всі дівчатка дуже хворіли, їм ставили найрізноманітніші діагнози, лише у 1996 році після обстеження у Києві всім трьом винесли страшний вирок – муковісцидоз. Це рідкісна спадкова хвороба, що надзвичайно важко піддається діагностуванню та лікуванню і передається генетично.

Першою згасла другокласниця Марійка – у липні 1999-го, не доживши до дев’яти років два місяці. На третій день після похорону якісь нелюди розкопали могилу і забрали тіло дівчинки. Вже сім років батьки не можуть отримати відповіді на запитання: хто і з якою метою викрав тіло їхньої дитини? До яких тільки провидців та знахарок не зверталися Дмитруки! Писали листи до тодішнього президента Леоніда Кучми з проханням допомогти, але правоохоронні органи також нічого не змогли зробити. У березні 2000-го нове горе – померла семирічна Таня.
Після пережитого Галина Петрівна наважилася народити четверту дитину. Їм сказали: якщо буде хлопчик, то у нього цієї хвороби може й не бути. У вересні їхньому синові Віталію буде три роки.
Розповідаючи у січні про трагедію цієї сім’ї, наша газета звернулася з проханням підтримати Дмитруків, адже вони залишилися один на один зі своєю бідою. Двадцятирічна донька Люда постійно хворіла і дуже часто лежала в лікарні. На медикаменти сім’я витрачала всі зароблені кошти. Розмовляючи тоді зі мною, дівчина сказала, що її найбільша мрія – бути здоровою.

Біда об’єднала чужих людей

Першим на наше звернення про допомогу відгукнувся лучанин Олексій Іванович Мільохін. Чоловік прийшов у редакцію в день виходу газети, розпитав детальніше про стан здоров’я дівчини і передав 300 гривень на лікування Людочки. Долею цієї сім’ї перейнялася дочка Мільо-хіних Інна, яка живе в Німеччині. Вона переклала нашу публікацію на німецьку мову й організувала в Дрездені збір коштів на спеціальний інгалятор та ліки для Люди Дмитрук.
Багато наших читачів не залишилися байдужими. Вони приносили гроші та листи зі словами підтримки для дівчинки та її батьків. В березні ми були в Невіркові, відвозили зібрані кошти, які читачі принесли в редакцію, але Людмилу вдома не застали, вона лежала в Рівному в обласній лікарні. Галина Петрівна тоді розповіла, що їм присилають гроші на лікування дочки чужі люди з різних областей України. Людочка завела спеціальний зошит і записувала всіх. У тому списку – 67 адресатів, не всі навіть вказували своє прізвище. Жінка показала той зошит і додала, що людей було набагато більше, але дівчинка не встигла всіх записати і все повторювала: “Мамо, якби ми могли чимось цим людям віддячити...” А Галина Петрівна заспокоювала: “Не переживай, доцю, Бог усе бачить”.
Мешканці Волинської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей надсилали кошти зі словами підтримки. Лучанка Наталія Яківна Мазаєва написала: “Прочитала в газеті про Вашу біду. Висилаю 100 гривень на лікування дочки. Вибачте, що мало, але я пенсіонерка”. Сім’я Погонюків з Ковеля надіслала тисячу гривень і написала: “Прочитали про горе, яке спіткало Вашу сім’ю, і вирішили надати невеличку фінансову допомогу, адже вона Вам зараз потрібна. Можливо, цих грошей дуже мало, але ми надіємося, що вони хоч трішечки Вам допоможуть...” Читачі збирали кошти у своїх установах: надійшли грошові перекази від колективу магазину “Фантазія” з Тернополя та Снятинської пошти на Івано-Франківщині. Ми не маємо можливості всіх згадати, але переконалися, що чужа біда об’єднала зовсім незнайомих людей.
Напередодні Великодня мені зателефонував Олексій Іванович Мільохін і повідомив страшну новину:
– Костю, не встигли ми з тобою... Людочка померла. Але треба рятувати хлопчика. Як тільки дочка передасть посилку з Німеччини – потрібно завезти її в Невірків.
Коли Інна Шольц прислала для Дмитруків передачу і гроші для обстеження Віталика, ми разом з Олексієм Івановичем та його дружиною Анною Василівною вирушили в Корецький район.
Зайшли до хати. Побачивши нас, Галина Петрівна стала плакати. Хіба можна звичайними словами передати батьківське горе, виразити материнський біль?
Витираючи сльози, згорьована жінка стала розповідати про останні тижні життя доньки:
– У березні їй стало зовсім погано. Але Люда дуже не хотіла їхати в лікарню. Казала: “Мамо, ще побуду вдома до Паски”. Але бачу: з кожним днем їй стає все гірше. Спочатку  я їздила до неї в лікарню через день, а останні три тижні була постійно біля неї. Дочка казала: “Мамо, чому раніше, як тільки тиждень побуду в лікарні, то мені стає краще, а тепер все гірше й гірше. Що вже з мене та хвороба хоче, скільки вона буде мучити? Мамо, мені так важко дихати...” Щоб якось відволікти її, ми купили маленький телевізор, і Люда дивилася фільми. Так і не додивилася вона улюблений серіал “Не родись красивою”.

Сестрички зустрілися на небесах

Дівчина мріяла на Великдень повернутися з лікарні в рідне село. Але привезли Людочку навіть раніше. 14 квітня вранці вона на маминих руках померла. А наступного дня, напередодні Вербної неділі, в Лазареву суботу у Невіркові Дмитруки хоронили третю дочку. На сільському кладовищі – три могили: Марійки, Тетянки та Людмили. Душі сестричок зустрілися на небесах.
У вітальні на серванті – велика кольорова фотографія Людочки. На запитання де його сестричка, маленький непосидючий Віталік пояснює: “Люда в ямі”.
Олексій Іванович передав Дмитрукам лист від своєї дочки.
Я не міг спокійно читати ці щирі рядки, прислані за тисячі кілометрів незнайомою людиною, щоб якось підтримати вбиту горем жінку:
“Шановна Галина, які слова втіхи для Вас знайти? Ви пережили те, чого не побажаєш навіть ворогові, не говорячи про матір. Людмила поєдналася зі своїми сестрами та засіяла новою зірочкою на небі. Нехай вона знайде нарешті спокій. Прийміть щирі співчуття. Група підтримки муковісцидозу. Дрезден. Інна Шольц”.
Разом з листом та посилкою Мільохіни привезли кошти для обстеження Віталика. Хлопчика тер-міново необхідно везти у Львів на перевірку. Хочеться вірити, що ця страшна хвороба обминула найменшого Дмитрука.
...Залишилися подушки та рушники, вишиті Людою. За словами мами, дочка була хазяйновитою, старалася, щоб у них в хаті все було гарно та затишно. Дівчина любила готувати їсти. Вичитає якийсь рецепт в газеті, і вже їй хочеться його зробити.
– Найстрашніше, що вона розуміла, що приречена, – витираючи сльози, розповідає Галина Петрівна. – Бувало, сидить і плаче. Я запитую: “Доцю, чого ти плачеш?” А вона: “Мамо, мені щось так захотілося поплакати...”
– Я навіть не уявляю, як це все витримала, – каже Галина Петрівна. – Але весь час, коли було дуже важко, згадувала слова своєї вже покійної баби, яка мені казала: “Галю, як Бог віку добавить, то переживеш, що хочеш”.
Батькам дочка не сниться, хоча Євген Васильович хотів би її побачити. Нещодавно вона снилася подружці і розповідала, що їй там дуже добре і вже нічого не болить.

***

Ми в редакції вже вкотре переконалися, що нашу газету читають небайдужі, щирі та милосердні люди. Хочу сердечно подякувати всім читачам від імені покійної Людочки, яка вже не зможе цього зробити, від сім’ї Дмитруків, які не знають, якими словами виразити свою щиру вдячність. Галина Петрівна сказала, що навіть не сподівалася на таку реакцію наших читачів. Ми з Вами не змогли врятувати дівчинку, але завдяки Вашим коштам та Вашій моральній підтримці хоч на кілька місяців продовжили юне життя, подарували їхній дочці надію. Вона молилася за всіх благодійників, і, я переконаний, Бог почув її молитви. Люда дуже хотіла жити і мріяла одужати. 6 серпня їй був би двадцять один рік.

Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Від редакції. Не стало на цій землі трьох дівчаток-ангеляток. Важка хвороба їх забрала на той світ. Залишився у Дмитруків один-єдиний синочок. Люди добрі, хто може і як може, допоможіть цьому дитяткові!

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>