Що робили «перші совєти» в Олиці
Усього два місяці в 1920 році протрималася радянська влада у старовинному волинському містечку, але й цього було достатньо, аби протягом наступних двох десятиліть наших земляків не тягнуло за Збруч – в Країну Рад.
Дивне визволення
Після того, як в липні-серпні 1920 року Червона Армія розгромила польські війська на території Волині, в Олиці вся повнота влади належала волосному комісаріату. Ця військова організація сумлінно виконувала накази згідно суворого документа, що надійшов 27 серпня з Дубна:
“Приказываю в революционном порядке:
Разоружить население волости.
Возложить охрану железнодорожного полотна и охрану телеграфно-телефонной сети на население волости и сельские комитеты.
Взять из кулацких элементов заложников с предупреждением населения, что в случае порчи проводов и повреждения железной дороги заложники будут расстреляны, а при повторных явлениях будут применены еще более суровые меры ко всему населению”.
Для виконання цього жорстокого наказу відводилося чотири дні. Олицький волосний військкомат двічі на тиждень у Дубно подавав дані про “банди”, що діяли на території волості, а також про контрреволюційні виступи. З місцевого населення організовували застави. Мешканців зобов’язали охороняти вказану дільницю цілодобово, хоча зброю мати заборонялося, її наказали терміново здати у волосний комісаріат. Селян змушували “в революционном порядке” підставляти свої груди.
Яка атмосфера була у містечку в 1920 році, коли туди вступили війська Першої кінної армії Будьоного, свідчить перший наказ олицького військового комісара Василя Слипенчука: “Приказываю выполнять все распоряжения военного комиссариата в точности, в противном случае все лица, тормозящие дело, будут беспощадно караться по закону военного времени”.
“Приказываю в революционном порядке:
Разоружить население волости.
Возложить охрану железнодорожного полотна и охрану телеграфно-телефонной сети на население волости и сельские комитеты.
Взять из кулацких элементов заложников с предупреждением населения, что в случае порчи проводов и повреждения железной дороги заложники будут расстреляны, а при повторных явлениях будут применены еще более суровые меры ко всему населению”.
Для виконання цього жорстокого наказу відводилося чотири дні. Олицький волосний військкомат двічі на тиждень у Дубно подавав дані про “банди”, що діяли на території волості, а також про контрреволюційні виступи. З місцевого населення організовували застави. Мешканців зобов’язали охороняти вказану дільницю цілодобово, хоча зброю мати заборонялося, її наказали терміново здати у волосний комісаріат. Селян змушували “в революционном порядке” підставляти свої груди.
Яка атмосфера була у містечку в 1920 році, коли туди вступили війська Першої кінної армії Будьоного, свідчить перший наказ олицького військового комісара Василя Слипенчука: “Приказываю выполнять все распоряжения военного комиссариата в точности, в противном случае все лица, тормозящие дело, будут беспощадно караться по закону военного времени”.
Знайшли лише четверо коней
На плечі військового комісара Василя Слипенчука і керівника Олицької волості Дмитра Глуховцева лягла відповідальність за наведення санітарного стану в Олиці. Для очищення будинків, приміщень, дворів, відхожих місць, вигрібних ям відводилося три дні. За невиконання наказу винних оличан штрафували на 10 тисяч рублів і позбавляли волі на два місяці. А наказ про прибирання трупів мав силу бойового.
Керівництво волості у серпні 1920 року було зобов’язане виконувати надзвичайний наказ – постачання коней для Червоної Армії. На перший погляд завдання здавалося легким – треба було віднайти всього п’ять коней: 1 – артилерійського сорту, 2 – для верхової їзди, 1 – обозного, 1 – обозного другого розряду. Населенню гарантувалася оплата зданих коней. За артилерійських та верхових коней платили 45 тисяч рублів, за обозних – 23-25 тисяч. Однак цього завдання виконати не вдалося. Акт, складений вол-військкомом В. Слипенчуком, волвійськке-рівником Шуховцевим, головою ревкому Академчуком і фельдшером-акушером Коваленком, свідчить: “…Только четыре лошади сказались годными для службы, остальные все изувеченные, почти дохлые, так как часто выменены передовыми частями Красной Армии...”
Керівництво волості у серпні 1920 року було зобов’язане виконувати надзвичайний наказ – постачання коней для Червоної Армії. На перший погляд завдання здавалося легким – треба було віднайти всього п’ять коней: 1 – артилерійського сорту, 2 – для верхової їзди, 1 – обозного, 1 – обозного другого розряду. Населенню гарантувалася оплата зданих коней. За артилерійських та верхових коней платили 45 тисяч рублів, за обозних – 23-25 тисяч. Однак цього завдання виконати не вдалося. Акт, складений вол-військкомом В. Слипенчуком, волвійськке-рівником Шуховцевим, головою ревкому Академчуком і фельдшером-акушером Коваленком, свідчить: “…Только четыре лошади сказались годными для службы, остальные все изувеченные, почти дохлые, так как часто выменены передовыми частями Красной Армии...”
Піаніно – в Малин, оличан – в кінноту
У вересні 1920 року на стіл олицького військового комісара Василя Слипенчука лягло прохання Малинського військового комітету про видання ордера на піаніно, яке знаходилося в замку князя Радзивілла. Посилаючись на те, що в замку було п’ять штук піаніно, прохали віддати в Малин одне з них для культурно-просвітницького гуртка. Цей музичний інструмент за дорученням з Олики у Малин 8 вересня 1920 року повіз Василь Кондратюк.
Крім проблем місцевого значення, олицький військовий комісаріат виконував “архіважливі” завдання. Проводилася реєстрація громадян, які служили в царському військово-повітряному флоті і не служать в Червоному. Таким особам в п’ятиденний термін наказано було з’явитися в Дубно, порушників чекав суд революційного трибуналу. За наказом голови реввійськради Троцького, в Олиці місцева влада вербувала оличан в окремий кінний підрозділ, що формувався в Житомирі, також мобілізовувалися в Червону Армію колишні писарі царської армії, вишукувалися спеціалісти саперної і телефонно-телеграфної справи.
У серпні-вересні 1920 року Олика жила за законами воєнного часу. Військова дисципліна, жандармський контроль і нагляд були на озброєнні в радянських органів, що засівали владу рад у знекровленому містечку. Військовий комісаріат мав спеціальний журнал, де навпроти кожного мешканця волості, який був на обліку, ставилися відповідні пункти: до якої схильний влади, чи займався агітацією проти радянської, бандитизмом, чи виявляв невдоволення радянською владою.
Червоний режим протримався в Олиці недовго. Після ризького договору, укладеного між Польщею та радянським урядом 12 жовтня 1920 року, Олика, як і вся територія теперішньої Волинської області, опинилася під польською владою.
С
Крім проблем місцевого значення, олицький військовий комісаріат виконував “архіважливі” завдання. Проводилася реєстрація громадян, які служили в царському військово-повітряному флоті і не служать в Червоному. Таким особам в п’ятиденний термін наказано було з’явитися в Дубно, порушників чекав суд революційного трибуналу. За наказом голови реввійськради Троцького, в Олиці місцева влада вербувала оличан в окремий кінний підрозділ, що формувався в Житомирі, також мобілізовувалися в Червону Армію колишні писарі царської армії, вишукувалися спеціалісти саперної і телефонно-телеграфної справи.
У серпні-вересні 1920 року Олика жила за законами воєнного часу. Військова дисципліна, жандармський контроль і нагляд були на озброєнні в радянських органів, що засівали владу рад у знекровленому містечку. Військовий комісаріат мав спеціальний журнал, де навпроти кожного мешканця волості, який був на обліку, ставилися відповідні пункти: до якої схильний влади, чи займався агітацією проти радянської, бандитизмом, чи виявляв невдоволення радянською владою.
Червоний режим протримався в Олиці недовго. Після ризького договору, укладеного між Польщею та радянським урядом 12 жовтня 1920 року, Олика, як і вся територія теперішньої Волинської області, опинилася під польською владою.
С
ергій ГУПАЛО,
Волинська область
Волинська область
| Comments: |
