Мороз – рятівник чи зрадник?

Те, що відбувається цими днями у парламенті, для багатьох нормальних людей інакше, як шоком, не назвеш. Правильний розумний соціаліст Мороз плюнув на своїх соратників по коаліції, повернув на 180 градусів і перебіг до регіоналів, учорашніх супротивників у Верховній Раді.

Антиоранжева контрреволюція
Скажу відразу, мені завжди імпонував Мороз як по-літик. Мудрий і розважливий, прагматичний. Завжди знає, що сказати, ніколи не впадає в істерику, як це нерідко роблять окремі депутати. Доводилося чути, що в нього важко хвора дружина і він її сам доглядає вже понад вісім років. Це також заслуговує на повагу, свідчить про високі людські якості. Ми завжди сперечалися з Олею Жарчинською. Вона постійно доводила, що Мороз слизький, з “підкладкою”. Я ж твердив, що саме він підтримав Ющенка у трудну хвилину, був поруч на Майдані.
І тут такий різкий поворот! Думаю, кожен з нас прекрасно розуміє, що це кінець оранжевої революції. Усе вертається на круги своя. Проти чого ми боролись – на те і напоролись. Кучмівщина повертається у найгіршій формі. Те, що Януковичу не вдалося зробити на президентських виборах, він добився у Верховній Раді. Бо стає прем’єром, а після вступу в дію політичної реформи матиме більше повноважень, ніж Президент.
То виникає питання: нащо було пліт городити, підніматися народу проти вакханалії фальсифікацій, підтасовок, брехні, “безпрєдєлу”? Донецькі та іже з ними тихо, мирно, без шуму і пилу перевернули пластинку. З допомогою Мороза! А пригадуєте, хто був батьком по-літреформи? Правильно – цей самий дядя. Ну ніби під себе усе майстрував.
Нині нова коаліція називає себе антикризовою. Як ще не здогадалися пришпандьорити слово “антикорупційною”? Жарти жартами, але це дуже скидається на анти… Не діждете, антиконституційною не назву. Такого права не маю. Усе ж було в рамках, правда, під килимом, підленько, хитренько, брудно, бридко. А хто ж взагалі бачив чисту, відкриту, порядну політику? Отже, сміливо можна сказати: в Україні відбулася антиоранжева контрреволюція. Завдяки кому – ви знаєте.

Першими словами Мороза після обрання його Головою Верховної Ради були такі: “Я нікому нічого не винен”. Вони звучали нібито і впевнено, але скидалися більше на виправдання, ніж на ствердження. Так хотілося б запитати у щойновихрещеного у каламутних водах того хресного батька донецького клану: а народу? Що ти, дорогенький, обіцяв йому, коли йшов на вибори? Скільки б то ти взяв голосів, якби признався тоді, у лютому-березні, що будеш маріонеткою в руках Ахметова, Януковича, поріднишся з підступними піскунами, підлими ківаловими, колишніми зеками? Зрештою, чи не завинив перед своєю совістю?
А подивіться-но, як відразу повилазили з нір шуфричі, кравчуки. Підняли хвости, загавкали, блюдолизно завищали. Злорадствують. Як вміло маніпулює ними нова-стара влада. Усе відкинуте на смітник історії, облудне, нице оживає, простягує свої слизькі лапища.
Мелькає на екранах надутий, неначе пузир, головний комуняка. Та братія завжди вміла лягати під сильних світу цього.
Це ж треба до такого дійти: виразники, захисники пролетаріату продаються олігархам. Уявляєте собі, як Симоненко в парламенті облизує писок Ахметову, а потім виходить з червоними прапорами і бантами і, бідний, волає: “Геть олігархів!” Ніде в світі до такого захисту народу не додумалися б. Зрештою, вони ж обоє донецькі, їм видніше.
Вернемося до Мороза. Давайте глянемо в корінь. А хіба тільки він один винен в тому, що сталося? Думаю, недовго треба шукати тих, хто його підштовхнув до цього. Де це бачено, щоб три місяці торгуватися за ту нещасну коа-ліцію. Хіба про народ думав кожен з її учасників? Чорта з два. Більше б нагребти посад, благ під сонцем. Бо влада, як би там хто не клявся в безкорисливості, ідеях демократії, – це доступ до корита. Та дали б тому Морозу оту нещасну “голову”, та ще й кілька мільйонів у придачу. Так ні ж, Порошенку вона приглянулася. Оті торги, ота гризня за ласий шмат при гаслах про народ і справедливість – така ж бридота. Новоспечені демократи якщо не зрадили, то принаймні забули про Майдан, про свою відповідальність перед людьми, історією.
І в тому, що донецькі, кучмісти, кравчуки, медведчуки повернулися, велика заслуга так званих оранжевих. Тепер вони в розгубленості. Дивись, і самі побіжать шнурочками до нових авторитетів. І робиться боляче від того, що такі ми українці. Завжди продавали один одного, продавалися ворогам, аби власну вигоду мати. Дбали про свою найкращу на світі шкуру. Того-то віками не мали держави. І тепер продаємо мову, справедливість, порядність, ідеї. Заради того самого. Що, і Вкраїну будемо продавати?
Тож хто такий нині Мороз – зрадник чи рятівник? Бо ж він валить кулаками в груди і кричить кричма, що тільки ради спасіння України, народу подався до найголовнішого фальсифікатора президентства. А ви вірите, дорогі читачі, в це? То Мороз – рятівник чи зрадник? Яка ваша думка з приводу кульбіту новоспеченого найголовнішого голови. Напишіть нам. Обов’язково опублікуємо ваші листи.