ЗБРОЯ: ЗА І ПРОТИ

Вогнепальна зброя з ефективним засобом реалізації громадянами конституційного права на самозахист. Найбільш розвинені демократичні держави надали право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю своїм громадянам, і це справило стабілізуючий вплив на громадський порядок, зменшилася кількість насильницьких злочинів проти особи і власності. У Республіці Молдова, приміром, громадянам дозволено володіти і користуватися короткоствольною вогнепальною зброєю (пістолетами і револьверами). Право на придбання вогнепальної зброї мають громадяни, які досягли вісімнадцятирічного віку. У Державній Думі Росії прийнято закон „Про зброю” і на розгляді є новий проект закону, який уже передбачає надання права громадянам Росії володіти короткоствольною вогнепальною зброєю.
Спільним щодо вирішення питання про зброю в Молдові, Естонії, Німеччині, Словаччині та в США є те, що громадяни цих держав мають право володіти і користуватися пістолетами та револьверами. Придбання, зберігання і носіння аналогічної зброї дозволено також у Австрії, Англії, Швейцарії, Угорщині, Ізраїлі. Щоправда, забороняється застосовувати її щодо жінок, осіб з явними ознаками каліцтва, малолітніх, за винятком випадків вчинення вказаними особами збройного або групового нападу.
Сьогодні у населення Естонії, чисельність котрого складає 1,4 мільйона чоловік, знаходиться понад 100 тисяч(!) одиниць вогнепальної зброї. Такий високий рівень озброєності населення аж ніяк не чинить негативного впливу на стан громадського порядку в державі, бо рівень злочинності є сьогодні одним з найнижчих у Європі…
Конституція США гарантує кожному громадянину цієї наддержави право на володіння і носіння вогнепальної зброї. Сьогодні на руках в американців близько 200 мільйонів одиниць вогнепальної зброї, по два стволи на кожну сім’ю! Із них близько 30 млн одиниць – напівавтоматичної зброї і 3-4 млн – сучасної автоматичної самострільної вогнепальної зброї армійських зразків (М-16, АК-47 тощо).

В Україні нині без спеціального дозволу можна купувати лише газові балончики та пневматичну зброю, швидкість польоту кулі якої менша за 100 м/с, а калібр – менший ніж 4,5 мм. Для придбання інших видів особистої зброї та спецзасобів самооборони необхідний спеціальний дозвіл і досягнення певного віку: газовий пістолет в Україні можна придбати з 18 років, гладкоствольну мисливську зброю – з 21 року, нарізну – з 25 років. Існує перелік категорій громадян, котрі мають право придбати „пристрій для відстрілу патронів, споряджених гумовою кулею”, який в народі називають „пістолетом для гумових куль”. До осіб, професійна діяльність яких пов’язана з ризиком для життя й здоров’я, належать працівники правоохоронних органів, судді та їхні найближчі родичі; за постановою суду — особи, котрі беруть участь у судочинстві; військовослужбовці, крім солдатів строкової служби; народні депутати та журналісти.
Для отримання дозволу на придбання зброї необхідно звернутись до дозвільної системи відділення організації охорони громадського порядку відділу адміністративної служби міліції УМВС за місцем проживання й надати довідку про відсутність судимості та медичний висновок лікувального закладу про відсутність протипоказань, що перешкоджають придбанню зброї. А ще треба прослухати курс лекцій з матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та застосування; забезпечити місце зберігання зброї: як мінімум – придбати металевий ящик з врізним замком. Якщо ж особа планує зберігати більш як три одиниці зброї, сейф для зброї треба підключити або до автономної сигналізації, або до пульта державної охорони. Забезпечення належних умов зберігання зброї має перевірити дільничний інспектор і скласти відповідний акт, у якому він також вказує особистісні характеристики потенційного власника зброї. Після цього останній ще й має успішно скласти іспит з прослуханого ним теоретичного курсу, а якщо планується купівля мисливської зброї – укласти договір обов’язкового страхування.
Отримавши дозвіл на придбання зброї, можна вирушати до магазину. Однак варто знати, що впродовж десяти днів з дня придбання зброя має бути зареєстрована в органах внутрішніх справ за місцем проживання власника з отриманням дозволу на її зберігання, носіння. Дозвіл на зберігання зброї, як і медичний висновок, дійсні впродовж трьох років. Тож медичний огляд, технічний огляд та перереєстрацію зброї доведеться повторювати кожні три роки. Контроль за ретельністю зберігання зброї повинен здійснювати дільничний інспектор не рідше, ніж раз на рік, а от максимальна кількість його візитів до вашого помешкання не обмежується, а покладається на розсуд правоохоронця.

Дебати з приводу чи варто дозволити продавати зброю простим громадянам в суспільстві тривають. На жаль, в нашій країні криміногенна ситуація далеко не з кращих. Цьому є різні пояснення. Криза, різкий розділ суспільства на дуже багатих і дуже бідних, втрата ідеалів, агресивний вплив різноманітної інформації – від теле- до відео – все це сприяло моральному спустошенню, озлобленню деякої категорії населення. Небажання самому працювати, але жити з розмахом – чи не головний критерій окремих наших співгромадян. Звідси – крадіжки, грабежі, вбивства…
Від цього треба захиститися. За результатами опитування тільки 16% громадян, що мають мисливську вогнепальну зброю, використовують її з метою самозахисту від злочинних посягань.
Проте тут виступають опоненти: мовляв, після сабантую чи з дурі народ, так би мовити, один одного пристрелить. Але ж це не серйозно. Правила придбання зброї ще ніхто не відміняв, й відміняти не збирається. Можливо, їх зроблять ще суворішими. До речі, за статистикою найбільше побутових злочинів скоюється за допомогою звичайного кухонного ножа й сокири. Але ж це не привід, щоб заборонити колото-ріжучі предмети в побуті. Зрештою, а хіба злочинцям, які часом бувають озброєні, як мовиться, до зубів, видають дозвіл на носіння зброї?
Висока ціна та податок на зброю як особливий вид власності сприяли б поповненню державного бюджету, а значить, виключали б суцільну мілітаризацію населення. Зрештою, держава не в змозі наразі забезпечити безпеку своїм громадянам від злочинних посягань, а можливість збройної відсічі стала б стримуючим фактором для значної частини злочинців.
Оскільки торгівля зброєю є монополією держави, доходи від її реалізації стали б важливим джерелом поповнення державного бюджету. Надавши право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю своїм громадянам, як і в усіх демократичних державах, це справило б стабілізуючий вплив на громадський порядок, зменшило б кількість злочинів проти особи і проти власності.

Поки законодавець розмірковує, населення завзято озброюється. Візьмемо, для прикладу, Івано-Франківщину. Пригадалися анекдоти „з бородою”, коли Західна Україна неодмінно асоціювалася з карабіном у кожній стрісі. Звісно, що це не відповідає дійсності. Хоча частка правди у цих небилицях таки є. Адже щотижня (з початку року понад 70 разів!) правоохоронці вилучають зброю у мешканців Прикарпаття.
…Відомий американський криміналіст Дон Кейтс писав, що злочинець завжди знайде спосіб роздобути зброю. Хоча, безперечно, для скоєння злочину йому, до речі, зовсім не конче мати пістолет – є багато інших інструментів убивства. Їхньої дії закон не обмежує. Але ж якщо злочин вчинено з допомогою кухонного ножа – невже треба заборонити всім послуговуватися кухонними ножами?
Українці воліють мати зброю. У першу чергу задля того, щоб захистити себе і свою родину від злочинних посягань. Бо зазвичай держава починає відстоювати інтереси людини лише після того, як її відлупцюють, зґвалтують, пограбують (перелік цей можна продовжувати). На жаль...
Проте питання  дозволу українцям вільно купувати зброю й далі залишається відкритим. Останнє слово має сказати законодавець. А ви, шановні читачі, як думаєте?