Столітні модрини на Дачі Галілея
35-40-метрові модрини підпирають своїми кронами небо у заказнику загальнодержавного значення „Дача Галілея”. Дерева, як повідомляє щит на узбіччі модринової ділянки, висаджені у 1898 році. Складно сказати, якими мотивами керувалися колишні власники Галілеї, наказуючи лісничому Петровському та ліснику Вовку посадити у нашому краї зовсім не типові для нього дерева. Можемо констатувати лише факт: насадження нині стало щогловим лісом, який, займаючи досить скромну за лісовими мірками площу – 3,7 гектара, є у нашій області унікальним: модрин, принаймні, такого, понад сторічного, віку ви не зустрінете більш ніде.
Сировина цих дерев є дуже цінним будматеріалом, але навряд чи комусь спаде на гадку прийти до місця, де вони ростуть, із сокирою – охорона пильнує. Лісничий Улашківського лісництва Чортківського лісгоспу Ігор Криса, мій гід у розкішному царстві природи, розповів дещо про модрину. Цікаво, що вона – єдина серед хвойних, котра щоосені повністю скидає „листя”, завдяки чому й росте удвічі швидше за родичів. Перед опаданням хвоя жовтіє, і тоді дерева стають казково красивими. Щороку лісники ретельно збирають насіння, створюючи базу для культивації „екзотів” у навколишніх лісах.
Гінкі красуні-модрини – не єдина родзинка Галілеї. Зростають тут й інші рідкісні види: сосни австрійська і Веймутова, ялина Дугласа, горіхи чорний, сірий і маньчжурський, ялиця біла, піхта. Флористична колекція щороку поповнюється дубом, буком, кленом, ясенем...
Але, звичайно, поза конкурсом дуби, що були насаджені штучно ще у XVI-XVII століттях. На жаль, історія, котра зберегла пам’ять про авторів модринових насаджень, не увічнила імена тих, хто створював дубову смугу (засічну лінію) перед замком польського магната Лянцкоронського у близькому селищі Ягільниці. А безіменні панські слуги, тим часом, постаралися на славу: бар’єр із дубів-чаклунів, на який Лянцкоронський покладав функцію природного захисника від диких кочових племен, вийшов чудовий – дугоподібний, схожий на шаблюки нападників: за що, мовляв, боретесь, на те і напоретесь.
Доказом рукотворності лісового „сторожа”, який займає відносно невелику територію – 1856 гектарів і тягнеться з північного на південний захід, є його форма, а також розміри: насадження має довжину близько 13 кілометрів і ширину трохи більше кілометра. Кажуть, що й архіви Улашківського монастиря підтверджують штучність цього лісу. Якщо це так, то Дача Галілея може сміливо претендувати на право називатися найдавнішим і дуже успішним зразком штучного лісорозведення в Україні. Доводиться лише дивуватися далекоглядності пана Лянцкоронського: знав же, що дуби за десять років не виростають, але наказав садити. Думав про майбутнє...
До кінця не розгадано поки що назву рукотворного феномена. Якщо із „дачею” ще можна розібратися (це синонім лісової ділянки), то чому – Галілея? Раніше подейкували, що у Лянцкоронського була дочка Галя, ось він на її честь ліс і назвав. Та дочки, тим паче Галі, у магната не було. Несерйозно також думати, що десь-колись цими краями проїжджав Галілео Галілей. Одна з версій, симпатична, принаймні, лісничому Ігореві Крисі, пов’язана із біблійною згадкою про Галілею (є таке місце у Палестині) як про рай на землі. Що ж, чарівному куточку Улашківського лісництва (повірте, він тут такий не один) вона підходить якнайкраще. Гріє думка, що дбають про ліс і обе-рігають його сьогодні не гірше, ніж колись.
Гінкі красуні-модрини – не єдина родзинка Галілеї. Зростають тут й інші рідкісні види: сосни австрійська і Веймутова, ялина Дугласа, горіхи чорний, сірий і маньчжурський, ялиця біла, піхта. Флористична колекція щороку поповнюється дубом, буком, кленом, ясенем...
Але, звичайно, поза конкурсом дуби, що були насаджені штучно ще у XVI-XVII століттях. На жаль, історія, котра зберегла пам’ять про авторів модринових насаджень, не увічнила імена тих, хто створював дубову смугу (засічну лінію) перед замком польського магната Лянцкоронського у близькому селищі Ягільниці. А безіменні панські слуги, тим часом, постаралися на славу: бар’єр із дубів-чаклунів, на який Лянцкоронський покладав функцію природного захисника від диких кочових племен, вийшов чудовий – дугоподібний, схожий на шаблюки нападників: за що, мовляв, боретесь, на те і напоретесь.
Доказом рукотворності лісового „сторожа”, який займає відносно невелику територію – 1856 гектарів і тягнеться з північного на південний захід, є його форма, а також розміри: насадження має довжину близько 13 кілометрів і ширину трохи більше кілометра. Кажуть, що й архіви Улашківського монастиря підтверджують штучність цього лісу. Якщо це так, то Дача Галілея може сміливо претендувати на право називатися найдавнішим і дуже успішним зразком штучного лісорозведення в Україні. Доводиться лише дивуватися далекоглядності пана Лянцкоронського: знав же, що дуби за десять років не виростають, але наказав садити. Думав про майбутнє...
До кінця не розгадано поки що назву рукотворного феномена. Якщо із „дачею” ще можна розібратися (це синонім лісової ділянки), то чому – Галілея? Раніше подейкували, що у Лянцкоронського була дочка Галя, ось він на її честь ліс і назвав. Та дочки, тим паче Галі, у магната не було. Несерйозно також думати, що десь-колись цими краями проїжджав Галілео Галілей. Одна з версій, симпатична, принаймні, лісничому Ігореві Крисі, пов’язана із біблійною згадкою про Галілею (є таке місце у Палестині) як про рай на землі. Що ж, чарівному куточку Улашківського лісництва (повірте, він тут такий не один) вона підходить якнайкраще. Гріє думка, що дбають про ліс і обе-рігають його сьогодні не гірше, ніж колись.
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область
Тернопільська область
| Comments: |
