За любов – до концтаборів

Років з двадцять тому мій добрий товариш Микола Панасович Гаврилюк в одній компанії за столом розповів про свої остарбайтерські пригоди.
Тоді на примусові роботи мали забирати його брата Дмитра. Але він збирався одружуватися, а Миколі захотілося побачити світу, то він і зголосився поїхати замість брата. Йшов йому сімнадцятий рік. На захід молодь везли товарним ешелоном, але умови були нормальні.
Завезли хлопців і дівчат з Волині в Австрію і розподілили до господарів виконувати сільськогосподарські роботи. Микола потрапив до однієї фрау, яка не мала чоловіка. У неї жила племінниця Анна – молода і гарна, та ще й Миколина ровесниця.
Як-то кажуть, гріха між ними ще не було, але до поцілунків вже справа доходила. В молодості Микола був хлопець видний, то й не дивно, що Анна в нього закохалася. Але її тітка, видно, запримітила, що племінниця якось вже по-особливому ставиться до наймита з України. Тож Анна якось шепнула на вухо Миколі: “Тікай, бо тітка пішла заявляти в поліцію чи жандармерію”. А за таке діло могли повісити чи розстріляти.
Микола втік. Та коли німці впіймали, то довелося йому пройти штрафний табір і чотири концтабори. Після визволення з німецького полону Микола побував ще й в Сибіру на лісоповалі – нібито за зраду батьківщини. От що та любов наробила...

• Нравится
•