Пив склоочисник, одеколон і все, що горить,

Григорій Миколайович все життя займав солідні посади. Має дві вищі освіти, звання підполковника (так як левову частину життя прослужив в армії). У недалекому минулому був радником комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, комунально-житлового господарства та зв’язку, тепер же почесний директор управління “Західелектромонтаж”. Не знаю, чи погодився б хтось інший за таких умов щось аналізувати у минулому житті, але мій співрозмовник не з “лякливих”:
– Досі не можу збагнути, хто мені в армії такі високі посади давав? Певно, такі ж, як я – хронічні алкоголіки…
А випивати він почав ще в 10 класі. В інституті вже без ста грамів і навчання не йшло. Після атестації в армії потрапив відразу на базу, де всім щось треба і всі з могоричами. Сльози дружини, а на той час вже був одружений, нічого не давали.
– Якось сплю вдома після чергового застілля з друзями, – згадує “веселий” випадок з життя Григорій Миколайович. – Балкон дружина відчинила, бо перегар страшний, а сама з дочкою в іншій кімнаті лягла. І тут вночі просинаюся, а по кімнаті якась гола страшнюча жінка бігає туди-сюди. Тоді круть – вибігла на балкон і пропала. Все, думаю, допився, і це в мене “біла гарячка”. Перелякався так, що півроку після того і краплі в рот не брав. А це, виявилося, була дружина сусіда-прапорщика. На неї і вдень страшно було глянути: чорна, як негритянка, уся в наколках. Та ще й пропивала усе, що чоловік заробляв. Прапорщик її періодично через це лупцював, і того разу вона чомусь вирішила втекти до нас, перелізши через два балкони.
Чим далі – тим гірше. Розлучився, знову одружився. Служив у найвіддаленіших точках Землі: Забайкальський військовий округ, Тюмень, В’єтнам…
– Пив я по-чорному десять років. Певно, й друга дружина не витримала мого “темпу”. Якось, пам’ятаю, дали мені путівку на Чорне море – так я жодного разу за місяць на пляжі не був! Загуляв, словом. Алкоголік – це людина, яка лежить по вуха в болоті і при цьому дивиться на всіх звисока. Таким був тоді і я.
Але своєрідним поштовхом для вступу в інше, тверезе життя все ж був для нього приїзд до батьків у рідне село. Щоправда, поки до діла, як зізнається Григорій Миколайович, встиг повикопувати і випити самогонку в усіх сусідів навкруги. Каже, мав нюх на алкоголь – де б не ховали, неодмінно знаходив. Щоправда, перше кодування нічого не дало. Буквально через тиждень розібрала цікавість: а що ж то воно буде, як випити столову ложку горілки? І знову запив.
– Наступного разу я вже “підшився”, – розповідає Григорій Миколайович. – Того року я рахував дні до закінчення терміну тверезого життя. А коли сплинув останній, ви-рішив, що буду пити в міру. Та де там! Дійшов до того, що купив ящик горілки і зачинився з ним у квартирі. Закінчилася горілка, у хід пішов одеколон, склоочисник і все, що горить. Опам’ятався я на лікарняному ліжку в передінсультному стані. Відняло мову, руку і ногу.

З того часу пройшло вже 18 років. Щоправда, мова повністю так і не відновилася. Але Григорій Петрук і тому радий, а ще дуже вдячний лікарю-наркологу Павлу Шевчуку за допомогу і теперішнє тверезе життя. Вони бачаться часто, бо чотири роки тому Григорій Миколайович відкрив у Рівному клуб анонімних алкоголіків і запровадив програму “12 кроків до тверезого життя”. А оскільки впевнений, що вилікувати алкоголіка без медикаментів нереально, лікар просто необхідний.
– Людей у наш клуб, як правило, приводять. А починається лікування зі слів, які хворий має будь-що зрозуміти: “Нас троє: я, ти і хвороба. Якщо ти перейдеш на мій бік – нас буде вже двоє, і ми легко подолаємо її разом”. Наступний крок – аналіз життя, оцінка здобутків і втрат. До речі, я обов’язково розповідаю й про своє життя, адже знаю проблему не з книжок. І, звичайно ж, усі розмови ведуться, чергуючись з медикаментозним лікуванням. Треба обов’язково вигнати усю цю спиртову гидоту з організму.
– А як же усе те безмедикаментозне лікування від алкоголізму, що пропонують різні “бабки” і знахарі?
– Вилікувати за один сеанс? Це неможливо. А сестри “Ісламбеків”, які роз’їжджають всією країною, можуть хіба що загнати людину в страх, але ненадовго. Якби ви знали, скільки енергії і сил забирає справжнє лікування! Не всі хворі можуть відразу пройти 12 кроків. Зриваються, як правило, на четвертому і знову повертаються до першого. Змінити спосіб життя, мислення, визнати, що алкоголь сильніший за тебе – це складне завдання.
– Тоді наскільки можна довіряти кодуванням і “підшиванням”?
– Ці методи психотерапії – лише один з допоміжних варіантів цілого комплексу. Наприклад, ефективність кодування залежить від того, наскільки людина підлягає гіпнозу. А таких – не більше 30 відсотків. Я не відкидаю ці методи лікування, сам їх пройшов, але не без медичних препаратів та відповідної підготовки. Так, вони допомагають алкоголіку зупинитися, але вся проблема в тому, як утриматися…

Можливо, хтось подумає, що ця програма – панацея від залежності. Ні, треба докласти багато зусиль не тільки хворому, а й близьким йому людям. І навіть якщо всі 12 кроків пройдено, потім “пити, але в міру” теж не дано. Григорій Петрук каже, що іншого варіанту тут і бути не може: або пити, або ні.
Питаю, чи бувають у практиці нашого героя важкі люди, які практично не піддаються вмовлянням. Є – зітхає Григорій Миколайович і наводить кілька прикладів:
– Взагалі, останнім часом до нас дуже часто звертаються по допомогу священики. Звичайно ж, не самі. Кого матушка прямо войлоком тягне, а кого і так вмовляє прийти. Є у нас один батюшка. Матушка його гарантовано привозить після Пасхи і так щороку. Питав якось: “Ну, як же так у вас виходить?” А він у відповідь: “Значить, така воля Божа. Ет, та якби не те причастя, не пив би зовсім”. А якщо серйозно, то вони дуже важко піддаються лікуванню. Хіба що тільки медикаментозному, а от психологічно – непробивні. У них дуже сильне біополе, багато з них володіють даром гіпнозу, тому самі кого хочеш закодують.
І ще дуже важкі жінки-алкоголіки, хоча це й не секрет. Тверезі, вони ніби соромляться усього і всіх. “Та не клубу алкоголіків треба соромитися, – завжди кажу їм. – А того, коли твоє жіноче п’яне обличчя з’являється на порозі і на тебе, створіння, дивляться діти!” Є у нас і сумні моменти. Лікувались якось дві жіночки, одну з них навіть батьківських прав позбавили. Вже давно ведуть тверезий спосіб життя, а діти додому відмовляються вертатися. Говорив навіть з дочкою однієї, просив пожаліти матір, а вона сказала, як відрубала: “Те прізвисько, яке “повісили” на мене через маму, вже ніхто не змиє з пам’яті…”
Одного разу до мене привели 22-річного хлопця. Майже силою. Він не вважав себе хворим, але все-таки пообіцяв прийти на каву в кафе, де збираються всі ті, хто в минулому був алкоголіком. Прийшов, послухав – і наступного разу вже сидів серед нас за власним бажанням. Дуже важливо знати, що з болота можна викарабкатися самому, а можна й з допомогою інших. І останній шлях значно легший.