Великомучениця Варвара
Житіє великомучениці Варвари припадає на час царювання римського імператора Максиміліна. Тоді у ліванському місті Геліополь мешкав багатий чоловік на ім’я Діоскор. Мав він прегарну доньку Варвару. Так ось, щоб вона не припала до вподоби людям, нижчим за походженням, Діоскор наказав збудувати башту з розкішними кімнатами і поселив там Варвару. Її оточували виховательки, котрі заміняли покійну матір, та численні служниці.
Коли Діоскор поїхав у далеку країну, Варвара, прогулюючись, якось познайомилася з християнками і від них дізналася про Ісуса Христа. А заодно неабияк пройнялася Його Божеством. Невдовзі прийняла хрещення і цілком присвятила своє життя Богові, дні та ночі проводячи в постійних молитвах. Надалі Варвара почала схиляти люд до християнства. У тому числі й свого батька. Але жорстокосердий Діоскор навіть слухати не хотів. Більше того, побачивши на мармуровій огорожі зображення хреста, настільки розлютився, що схопив меча і хотів відрубати дочці голову, але Варвара змогла втекти. Знайшовши доньку свою у печері, ідолопоклонник зачинив її у темній комірці, поставив на дверях печатку і довго морив непослушну голодом. Сам же пішов до правителя того краю ігемона Мартіана і розповів про доччине відречення від богів, про те, що вона почала вірити у Розіп’ятого. Наостанок несподівано заявив:
– Я зрікаюся її. Ти ж, правителю, маючи владу, катуй її, скільки дозволяє твоя влада!
Ігемон наказав оголити дівчину. Після цього за наказом мучителя били воловими жилами впродовж кількох годин так, що земля навкруги була залита кров’ю. Опісля почали розтирати рани цупкою волосяною тканиною, щоби посилити страждання. Однак ніщо не могло похитнути твердої віри Варвари і змусити її відректися від імення Ісуса Христа. Тяжко зранену дівчину, ледь живу, кинули до темниці. Але і там вона не припиняла молитися. Почувши цю молитву, Господь зцілив мученицю, не залишивши на її тілі жодного сліду від ран. Варвара почала сяяти ще яснішою красою.
Коли Варвара заперечила Мартіану на те, що її зцілили ідольські боги, він розлютився і без роздумів наказав повісити святу Варвару на дереві й стругати її тіло залізом, а ребра обпалювати вогнем свічок та бити молотом по голові. Але мужньо переносила Варвара і ці муки, бо зміцнювала її Божа сила. Поміж народом, що за усім цим спостерігав, стояла дівчина Юліанія і неабияк переймалася непохитністю та міцністю духу святої Варвари. Юліанія не могла спокійно дивитися на тортури, і почала на весь голос докоряти Мартіану за звірячі знущання, а також ганити язичницьких богів. Коли ж її схопили і запитали, якої вона віри, бунтівниця назвала себе християнкою. Тоді правитель звелів піддати її таким же катуванням, як і Варвару. Її повісили поряд і також стругали за-лізом. Опісля мучитель звелів відрізати груди обом дівчатам. Згодом Юліанію віднесли до в’язниці, а Варвару водили містом для більшого посоромлення. Нарешті ігемон, зрозумівши, що ніщо не може змусити святих вклонитися ідолам, засудив їх обох на відсічення мечем.
Варварин батько дійшов до такої небаченої жорстокості, що не тільки не пожалів своєї доньки, але й сам забажав бути її катом. Тримаючи в одній руці меча, а іншою схопивши святу, він потягнув власну дитину на місце страти, що знаходилося за містом на одній з гір. Інший воїн повів туди Юліанію. Діоскор відрубав мечем голову Варварі, а воїн таким же чином умертвив Юліанію. Божа кара миттєво зійшла на правителя Мартіана – тоді, коли він сходив з гори, блискавка вдарила прямо по голові. Блискавка (уже вдома) скарала і Діоскора. Від обох не залишилося навіть праху…
Святі Варвара та Юліанія постраждали близько 306 року. У IV чи VI столітті (достеменно невідомо) мощі святої великомучениці Варвари було перенесено до Константинополя, де на її честь імператор Лев Мудрий побудував величний храм. У 1108 році святі мощі перевезено з Царгорода до Києва. І тепер свята Варвара приходить на поміч тим, у кого молитва завше світла та щира.
| Comments: |
