Безногий рибалка вудку з рук не випускає

Життя часто підносить різноманітні сюрпризи. Приємні ми сприймаємо, як належне, а прикрі – як жорстоку несправедливість. У Дмитра Соботовича з Володимира-Волинського важка хвороба відібрала чи не найнеобхідніше для існування – ноги. Але чоловік не тільки не впав у відчай, не нарікає на долю, а навчився жити, майже не помічаючи своєї вади.

77 сходинок... на руках

Ноги почали підводити двадцять років тому. Дмитро Андрійович тоді працював у ПМК-1. Доводилося кілька разів на рік проходити курси лікування, але вони не дуже допомагали. Біль вщухав, але ненадовго. І коли його після чергового „стаціонару” в місцевій лікарні відправили до Луцька, зрозумів: невдовзі доведеться з ногами розпрощатися.
– Спочатку пальця відтяли, але вже тоді я відчув, яким буде кінцевий результат, – зізнається чоловік. – Тому, коли лікарі повідомили, що змушені ампутувати одну ногу, я морально був підготовлений до цього. За рік відрізали і другу...
Життя в одну мить змінилося. Гангрена не залишила Дмитру Соботовичу вибору – він мав навчитися рухатися без ніг, щоб не стати тягарем для рідних. І це було найважче. Пам’ятає, як вперше його на руках занесли додому. Нестерпно було від однієї лиш думки, що не може піднятися по сходах сам. А скільки колись вибігав на отой п’ятий поверх! І вже за тиждень-два він знову „побіг”. Сам, без сторонньої допомоги, на... руках.
– Тоді я вперше порахував, скільки ж то сходинок до моєї квартири – сімдесят сім! – Дмитро Андрійович усміхнувся, наче розповідав якийсь веселий дотепний анекдот, а не болючу сторінку зі свого життя. – Важко далися, але наступного разу було легше. Отак і „бігаю” на руках вже майже п’ятнадцять років.
Мабуть, таки Дмитро Андрійович не додає клопоту своїй дружині Валентині, бо і їсти зварить, як її вдома нема, і сміття викине, і стелю, як треба, побілить. А кілька років тому затіяв у квартирі... ремонт! І коли друзі якось зайшли покликати його на вулицю до компанії (люблять за його веселу вдачу), ледь стримували сльози: він примудрився клеїти фігурну стелю сам... на столі та двох табуретках. Хотіли допомогти – відмовився, бо ж вони не мають будівельних навичок. А згодом ще й їм допомагав ремонти робити, бо має золоті руки.

І сотня Ленінів у гаражі

На вулиці рухатися чоловікові допомагає візок. О, він віртуоз у цій справі. Швиденько керує вправо та вліво. Демонструє „поворот”, з’їжджає з бруківки і гальмує перед самісіньким гаражем. Тут – увесь його скарб, бо, як сам зізнався, затятий рибалка.
– Маю чотири „закидухи” – спінінги. Є дві „поплавочні” вудки і ще багато всякого рибацького спорядження. Бо у сезон не пропускаю жодної ловлі.
Озеро Лісне, де зазвичай рибалить Дмитро Андрійович, далеченько від міста – за шість кілометрів. Їздить туди, звісно, не сам, а з такими ж затятими риболовами. Зізнається, що спершу (після операції) вони відмовлялися брати його із собою, мовляв, доведеться морочитися, а рибалка суєти не любить. Але тепер ніколи не забувають його покликати, ще й вудку інколи у нього позичають.
„Приманку” для риби, як годиться, чоловік готує наперед – черв’яка, мотиля чи „мастирку” (спеціальну суміш робить з вареного гороху та сирої манки).
– І що ж ловиться на вашу „мастирку”? – вивідую.
– По-всякому...
– Добре вони ловлять, але мовчать, – каже товариш по “тихому полюванню” Олександр Маслій, що саме нагодився на нашу розмову. – І тягають з Лісного отакенні карпи (показує – авт.) – до кілограма.
Колись мав Дмитро Соботович ще одне хобі. Виявляється, змолоду колекціонував значки. Показує різноманітні зображення міст, навіть тринадцяти міст-героїв колишнього Союзу, автівки та... колекцію Ленінів. А їх у Дмитра Андрійовича майже сотня!
– Я себе калікою не вважаю, – чоловік чи не вперше за усю нашу розмову із сумом поглянув на свої „кульки”. – Є люди, які мають розум, руки-ноги цілі, а з лінощів цвяха в стіну не заб’є. Ото – каліка.
На прощання чоловік потис мені руку. Зумисне зняв з правої руки білу рукавичку (ось чому він їх надягає, щоб часом не вимазати гостя, бо ж руками керує візком!). І серце защеміло...

Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото Олега ГАВРИЛИШИНА

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>