Ставить на ноги паралізованих силою рук

Перш ніж отримати у подарунок від долі цінний цілительський дар, Христині Капітан довелося перенести важку (лікарі кажуть – невиліковну) хворобу. Недуга вразила її у 29 років. Офіційний діагноз – „церебральний енцефаліт з ну-припадками”. Що таке „ну”, Христина Степанівна не знає й донині, але прекрасно пам’ятає, яку силу волі довелося проявити, аби перемогти хворобу.

– Недуга звалилася на мене, як сніг на голову, – розповідає 64-річна тернополянка Христина Капітан. – Того дня я пішла на іспит з бухгалтерських курсів і там відчула, що втрачаю зір. Потім у лікарні досвідчений професор сказав: якщо протримається до ранку, то житиме...
Лікували її несамовито: щодня по кільканадцять уколів і таблеток, та поліпшення не було. У перші два роки Христина Степанівна лише кілька днів провела вдома, решту часу – на лікарняному ліжку. Сильний напад епілепсії міг статися у неї з будь-якої причини – від найневиннішого запаху, невдалого руху, від прояву будь-якої емоції. Напади були такі страшні, що люди, які несли її на носилках, потім самі лікували серце. А чоловік Богдан розривався між роботою, лікарнею і доньками – п’яти- і піврічного віку.
– Якби не чоловік і мама, нині вже покійна, я навряд чи вижила б. А Богданчикові... – Христина Степанівна плаче – ...я дуже-дуже зобов’язана. Скільки він наносився мене на тих носилках, скільки натерпівся!
Коли недуга трохи відпускала, вона багато їздила з чоловіком у пошуках зцілення. Жінка так хотіла жити, що запитувала порад навіть у незнайомих людей. Рідко коли їй відмовляли. Побувала Христина Капітан з чоловіком і у Тбілісі, у знаменитої Джуни. Цілителька сказала: „Я тобі нічим не допоможу. Ти сильна жінка, тому роби те, що робиш – лікуйся сама і допомагай іншим. Від тебе залежить життя багатьох людей”. Джуна, видно, знала, що каже. У ті роки Христина Степанівна вже почала цікавитися нетрадиційною медициною, використовувала натирання, мазі, настоянки, які їй давали друзі-медики. Згодом усе це вона навчилася робити сама, збираючи цілюще зілля від ранньої весни до пізньої осені.
Перелом у хворобі настав у 1982 році, після поїздки до мукачівського цілителя і астролога, нині вже покійного Сметанки (Христина Степанівна не запам’ятала, на жаль, його імені). Він дав якісь ліки, а його помічники натерли жінку з ніг до голови якоюсь маззю. На другий день вона самостійно могла йти, а до цього ходила лише з допомогою чоловіка. Його помічники зізналися потім, що за вісім років не бачили, щоб лікар комусь стільки приділяв уваги. А Богданові цілитель сказав: „Твоя жінка дуже добра. Я зроблю так, що вона житиме. Якщо б мені прийшла на допомогу така людина, як твоя жінка, то я б їй віддав все те багатство, яке в мене є даремне”. Він розповідав про хвороби, методи їх лікування, давав рекомендації, коли і з якою молитвою збирати трави, при яких зорях готувати натирання. Лікування за його методом тривало три роки.

Кажуть, що саме після особливо важких випробувань Всевишній може вкласти у руки людини талант зцілювати інших. Може, складна хвороба далася Христині Капітан для того, щоб, переживши її і зрозумівши, яким буває великий біль, жінка могла допомогти іншим?
– Коли у мене появилися перші успіхи у лікуванні людей, я за якусь долю секунди ніби миттєво облетіла земну кулю. Дуже чітко запам’ятала один з перших випадків. Після онкологічної операції на голову літній чоловік, наш сусід по дачі, три місяці не спав, „ходив” під себе. Я запропонувала зробити йому масаж. Наступного дня його зять, побачивши мене, заплакав: „Тесть рухає кінцівками”. Коли я знову приїхала до хворого, родичі сказали, що старий вночі спав мертвим сном, не “мочився”, а вранці спробував піднімати руки догори. Раз за разом, після восьми-десяти масажів, він почав ходити з паличкою. Кілька разів я помічала у хаті хворого якихось сторонніх людей. Пізніше мені сказали, що це лікарі приходили подивитися, що я роблю з „паралізованим”. У практиці з таким випадком вони не зустрічалися. Той чоловік прожив ще кілька років, самостійно рухався і доглядав за собою.
Запам’ятала Христина Степанівна ще один випадок. На  її сусідку, яка працювала на будові, з висоти звалився ящик з розчином. Безкінечні операції не допомагали. Злякалася, коли побачила її – “труп”. Сиділа з нею, розмовляла, і в якийсь момент Люда поклала руку цілительки собі на коліно. За якийсь час каже: „Христьо, у мене перестала нога боліти”. Взяла і поклала її руку на своє друге коліно. Той самий результат! Поступово біль минув. А через півгодини після масажу Люда зненацька зірвалася на ноги, вискочила на кухню і попросила у родичів їсти та... 50 грамів. Родичі заціпеніли: та ж людина щойно ледве ходила! З Людою пані Христина працювала протягом двох місяців. Лікарі не йняли віри, що вона так швидко іде на поправку. 
Подібних прикладів зцілення після важких травм і хвороб згодом було багато – врятувала від операції і свого чоловіка. Якось знайома під час кавування попросила показати гущу на денці чашки Христини Степанівни. Глянувши на неї, вигукнула: „Ви станете знаменитістю, допомагатимете сотням людей”. Хоча появу у неї таких чудових здібностей сама Христина Степанівна називає випадком, її талант якось засвідчив і один тернопільський ясновидець: „У вас є великі задатки, але вам потрібно ще багато працювати”. І додав, що цілительськими здібностями володіли також її предки.

Проти цілителів, які допомагають людям, борються ті, хто чинить навпаки. Майже після кожного складного випадку Христині Капітан доводиться тривалий час відновлювати свої сили, навіть вдаватися до допомоги колег-цілителів.
– Є багато чорних магів, які й дня не проживуть, якщо комусь не нашкодять, – каже жінка. – Я їх відчуваю. Погляд у них такий, що, здається, з’їли б іншого на ходу. Буває інколи: дивишся на людину – красиву, ніби милосердну, але в якийсь момент маска опадає, а за нею – така страшна суть...
Одну дивовижну історію я почула просто, як кажуть, з перших уст. До Христини Капітан, поки ми розмовляли, якраз зайшла молода дівчина Оксана. Із цілителькою, як з’ясувалося, вона познайомилася за дуже незвичайних обставин.
– У Тернополі є астролог, до якого ми якось заходили з подругою, – розповіла Оксана. – Наступного разу я пішла сама, але астролог мене не впізнав. Я переконувала, що вже була у нього, та він наполягав: „Ні, – сказав, – я пам’ятаю всіх своїх клієнтів, а вас не знаю”. Зрештою, він попросив дістати карту, і коли я це зробила, запитав, чи не ходила я, бува, до цілителя? Я відповіла ствердно, і він тоді сказав: „Ця людина врятувала вашу душу”. Астролог ще додав, що за свою практику подібних людей не зустрічав ніколи і що дуже хотів би побачити ту жінку, яку я описала.
Цією жінкою була, як ви здогадалися, Христина Капітан.
– Оксана страждала від сильних головних болів, – пояснила Христина Степанівна. – Лікарі не могли дати ради. Справа в тому, що Оксана мала стати спадкоємицею... відьомських знань. Боротьба за неї між темними і світлими силами велася неабияка. Це відбувалося на рівні підсвідомості: у голову дівчини вкладалася енергія темних сил, яка й тиснула на неї. Історія з Оксаною – це таємниця її роду. Я боролася за неї з усіх сил, хоча розуміла, що втручатися у долю людини дуже небезпечно. Але ця дівчина була симпатична мені, і я вирішила їй допомогти. Тепер Оксані ніщо не загрожує. Та зло не дрімає: долю, що призначалася їй, готують для іншої людини, нині ще дитини...
Звідки береться чудодійна енергія у руках жінки? На це питання не має відповіді навіть вона сама. Але в ефективності її сеансів уже мав змогу переконатися не один десяток хворих. Побачити, а точніше – „почути” у когось недугу цілителька може і на відстані, навіть не знаючи людини. Це буває наче мимохіть: хтось, скажімо, згадає у розмові свою знайому чи подругу, а у голові Христини Степанівни проноситься: у неї щось негаразд з тим чи іншим органом... Іноді тернополянка „коригує” людські болячки просто на вулиці: коли бачить, скажімо, незнайомця, який кульгає чи має іншу проблему. Тоді жінка подумки молиться за нього і посилає „лікувальний сигнал”. Людина оглядається, відчуваючи, що стає здоровішою на ходу, і не може зрозуміти, що з нею сталося.
Мушу, на жаль, розчарувати тих, хто хотів би потрапити до Христини Капітан. Нині вона не приймає хворих, оскільки має досить серйозні особисті клопоти. На кінець розмови тернополянка дала кілька порад, як підтримати організм у період весняного авітамінозу. Можна збирати, запарювати і пити чаї з гілочок верби, берези, тополі, всіх фруктових дерев. Груша і вишня добре „проганяє” солі, черешня зміцнює імунну систему, шовковиця та ожина лікує  цукровий діабет. З пелюсток підсніжників (зірвіть тільки пелюстки, не всю квітку!) теж запарюйте чай.

Євгенія ЛІЩУК,
м. Тернопіль