За сервіз – 100 золотих монет
У стародавньому містечку Корець у XVIII столітті було відкрито першу в Україні фарфоро-фаянсову мануфактуру і з’явився перший товарний знак, який називають “всевидячим оком” . Виробами майстрів захоплювалися у королівських та дворянських дворах всієї Європи. Унікальні сервізи зберігаються в музейних колекціях Парижа, Варшави, Санкт-Петербурга, Москви, Києва та Львова. В корецькому історичному музеї є розділ, присвячений знаменитій мануфактурі. Старший науковий співробітник музею Валентин Брухлій розповів нам про особливості корецької порцеляни і таємниці, пов’язані з її виробництвом.
Шість років розгадували секрет порцеляни
Мануфактура була збудована на тому місці, де зараз знаходиться місцеве профе-сійне училище. В кінці XVIII століття містечко Корець належало польському князеві Юзефу Чарторийському. Магната зацікавили поклади каоліну на його землях. Ознайомившись з роботою фарфорових мануфактур у Європі, Чарторийський вирішив збудувати подібне підприємство і в своїх володіннях. У 1783 році князь підписав угоду з фахівцем Францішеком Мезером і призначив його директором мануфактури. Мезер приїхав до Корця зі своїм братом Міхалом. Перші шість років підприємство випускало лише вироби з фаянсу. В той час технологічні винаходи трималися в таємниці. Адже тоді якісний фарфоровий посуд коштував дорожче, ніж вироби із золота. Мезер не знав секрету виготовлення порцеляни і тривалий час працював над цим. Шестирічні пошуки нарешті увінчалися успіхом.
– Тільки у 1790 році Францішек Мезер похвалився в листі до польського короля Станіслава Понятовського, – розповідає науковець, – що йому вдалося знайти рецепт виготовлення порцеляни. Кілька пробних виробів надіслали для ознайомлення королю. Саме тоді й розпочалося виробництво фарфору. Щоб брати нікому не продали секрет виготовлення порцеляни, їх навіть не випускали за межі фабрики. Вже тоді на підприємстві працювало 300 чоловік. Мезер виготовляв моделі. Головним художником призначили Казимира Собінського, але крім нього, працювало ще 73 художники. В історії збереглися імена майстрів: Гаєвський, Турчинов, Блюман. Добре відомо, що однією з кращих майстринь була жінка Фаїна Компанична. Саме на корецьких виробах почали ставити перший на території України товарний знак – “всевидяче око”. Ще одна цікава деталь – вигляд мануфактури зберігся на одній з фарфорових чашок, виготовленій приблизно в 1792-1793 роках. Будівля була дуже великою і нагадувала палац в класичному стилі.
Про рівень майстерності та якість продукції свідчить такий історичний факт. У Корці для російської імператриці Катерини II виготовили столовий сервіз на 12 персон. Посуд настільки сподобався цариці, що вона подарувала майстрам сто золотих монет, а директору мануфактури Францішеку Мезеру – золоту табакерку. Цей сервіз зараз зберігається в Петербурзі у всесвітньо відомому Ермітажі.
– Тільки у 1790 році Францішек Мезер похвалився в листі до польського короля Станіслава Понятовського, – розповідає науковець, – що йому вдалося знайти рецепт виготовлення порцеляни. Кілька пробних виробів надіслали для ознайомлення королю. Саме тоді й розпочалося виробництво фарфору. Щоб брати нікому не продали секрет виготовлення порцеляни, їх навіть не випускали за межі фабрики. Вже тоді на підприємстві працювало 300 чоловік. Мезер виготовляв моделі. Головним художником призначили Казимира Собінського, але крім нього, працювало ще 73 художники. В історії збереглися імена майстрів: Гаєвський, Турчинов, Блюман. Добре відомо, що однією з кращих майстринь була жінка Фаїна Компанична. Саме на корецьких виробах почали ставити перший на території України товарний знак – “всевидяче око”. Ще одна цікава деталь – вигляд мануфактури зберігся на одній з фарфорових чашок, виготовленій приблизно в 1792-1793 роках. Будівля була дуже великою і нагадувала палац в класичному стилі.
Про рівень майстерності та якість продукції свідчить такий історичний факт. У Корці для російської імператриці Катерини II виготовили столовий сервіз на 12 персон. Посуд настільки сподобався цариці, що вона подарувала майстрам сто золотих монет, а директору мануфактури Францішеку Мезеру – золоту табакерку. Цей сервіз зараз зберігається в Петербурзі у всесвітньо відомому Ермітажі.
Занепад підприємства
У 1795 році на фабриці змінився директор. Підприємство очолив молодший Мезер – Міхал. Через два роки на фабриці сталася величезна пожежа. У вогні згоріли головний будинок, склад готової продукції та художня майстерня. Здавалося, підприємство більше не відродиться, але Чарторийський на відбудову не шкодував грошей, і у 1800 році виробництво відновили.
– У 1803 році директор мануфактури Міхал Мезер отримав привабливу пропозицію від магната Адама Валевського, – розповідає Валентин Іванович. – У його маєтку в Баранівці відкрили новий завод з виробництва фарфору. Від’їзд Мезера став відчутною втратою для корецького підприємства, адже разом з ним поїхали найкращі спеціалісти.
У 1810 році помер власник мануфактури князь Юзеф Чарторийський, який не залишив нащадка по чоловічій лінії. Дочки почали ділити князівські маєтки. Корець дістався Маріанні, яка була замужем за Яном Потоцьким. Акції Чарторийського розділили між п’ятьма спадкоємицями, тому єдиного господаря не було. Це також негативно позначилося на роботі. Мануфактура опинилася в боргах, і вже через рік дивіденди акціонерам виплачували фарфоровими виробами. З того часу розпочався поступовий занепад виробництва. Адже після смерті князя довелося платити за сировину, за дрова, навіть за землю, на якій була розташована фабрика.
Остаточний занепад корецької мануфактури стався після 1832 року. Під час польського повстання царські війська з гармат розстріляли місто, спалахнула страшна пожежа. Вогонь повністю знищив фабрику. Більше бажаючих відновити унікальне виробництво не знайшлося. Запаси посуду розпродували ще до 1847 року.
– У 1803 році директор мануфактури Міхал Мезер отримав привабливу пропозицію від магната Адама Валевського, – розповідає Валентин Іванович. – У його маєтку в Баранівці відкрили новий завод з виробництва фарфору. Від’їзд Мезера став відчутною втратою для корецького підприємства, адже разом з ним поїхали найкращі спеціалісти.
У 1810 році помер власник мануфактури князь Юзеф Чарторийський, який не залишив нащадка по чоловічій лінії. Дочки почали ділити князівські маєтки. Корець дістався Маріанні, яка була замужем за Яном Потоцьким. Акції Чарторийського розділили між п’ятьма спадкоємицями, тому єдиного господаря не було. Це також негативно позначилося на роботі. Мануфактура опинилася в боргах, і вже через рік дивіденди акціонерам виплачували фарфоровими виробами. З того часу розпочався поступовий занепад виробництва. Адже після смерті князя довелося платити за сировину, за дрова, навіть за землю, на якій була розташована фабрика.
Остаточний занепад корецької мануфактури стався після 1832 року. Під час польського повстання царські війська з гармат розстріляли місто, спалахнула страшна пожежа. Вогонь повністю знищив фабрику. Більше бажаючих відновити унікальне виробництво не знайшлося. Запаси посуду розпродували ще до 1847 року.
***
Після музею я зайшов у місцевий магазин. На прилавках – великий асортимент сервізів, привезених з Польщі та інших країн. В місті, яке колись було колискою української порцеляни, на превеликий жаль, корецького посуду немає. Від знаменитої фарфоро-фаянсової мануфактури залишилася лише слава. У Корці в деяких сім’ях з покоління в покоління передається раритетний порцеляновий посуд.
Кость ГАРБАРЧУК,
Рівненська область
Фото Олега ГАВРИЛИШИНА
Рівненська область
Фото Олега ГАВРИЛИШИНА
| Comments: |
