Чотирнадцять років будували дім

Редакційна пошта повна несподіванок, як саме життя. Лист без зворотної адреси зворушив до глибини душі. “Я їхала у поїзді Київ-Львів і стала свідком розмови, що мимоволі долітала до мене через відчинені двері сусіднього купе. Почуте шокувало. Жінка розповідала молодшій своїй попутниці, що в неї четверо дітей, що є господарство, але недавно згорів двоповерховий дім. Через це вони тепер живуть з чоловіком у різних місцях: господар мусить підтримувати хазяйство, яке лишилося, а вона глядить дітей, бо всі четверо ходять до школи. А пишу вам, бо почула тільки, що погорільці з Іваничівського району, проте з якого села – не дізналася. А запитати адресу я не наважилася. Ми з чоловіком хочемо вислати їм певну суму грошей, бо маємо власний бізнес. Але воліємо залишатися інкогніто. Тому просимо надрукувати їхню адресу або рахунок в банку, якщо такий існує. Будемо дуже вдячні. Постійні ваші читачі”.

Влучила кульова блискавка

Знайти погорільців було нескладно. Голова Іваничівської районної ради Катерина Парфенюк, уточнивши деталі, через годину-дві видала по телефону повну інформацію: “То сім’ї Честових з Кречева кульова блискавка спалила дім”.
І ось ми в селі. Вірніше, спочатку заїхали до сусіднього – Мовники, де спільна сільська рада. Її голова Павло Хомік розповів детальніше про нещастя і погодився показати нам згарище.
У Кречеві серед білого снігу зяяла чорними дірками вікон та дверей цегляна коробка, середина якої з дерева геть вигоріла. Перекриття і весь другий поверх взагалі пішли з димом. Навряд чи можна цей дім реставрувати, бо кажуть, що й фундамент дав тріщину. Зрештою, чи погодився б хтось з господарів у такій ситуації відновлювати своє зруйноване житло на нещасливому місці? Честови розуміють, що краще будувати заново і на новому місці.
Біда трапилася ще 29 липня. Ось як це було. Господиня, зібравши на вулиці випрану білизну, щоб не намочив дощ, увійшла до хати. Але в цей момент щось сильно шарахнуло (сусіди пізніше розповідали, що бачили вогняну кулю). Кинулася на сходи, щоб піднятися на другий поверх, а над нею усе палає. Хата згоріла, як сірникова коробка.
Важко собі й уявити, який стрес перенесла Жанна Адамівна. Скільки-то років скиталися і вона, і чоловік, і навіть її батько по заробітках, щоб заробити гроші на будівництво, а за мить все полетіло прахом.
Господиня незадовго до пожежі повернулася з Польщі із сезону полуниць. Підзаробила, і все, що треба дітям – дев’ятикласниці Вікторії, восьмикласниці Ларисі та першокласникам-двійнятам Сашкові і Сергійкові – до школи купила. А тут за одну мить згоріла її кривавиця і всі пожитки. Ламала в горі руки, бо нічого не вдалося винести. Односельці, як могли, втішали. І трохи скинулися, щоб хоч чимось зарадити погорільцям.

До високих чиновників достукатися важко

Для Жанни Адамівни почалися нелегкі дні оббивання порогів різних інстанцій. Добре, що хоч мама її підтримувала і не раз їздила з нею до Луцька. Але якщо обласна адміністрація виділила погорільцям п’ять тисяч гривень і районна – тисячу, то не скрізь змогли достукатися вони до чиновників у високих кріслах. Намарно ходила Жаннина мама до представника Президента в області. Народний депутат Сергій Слабенко так і не відповів на їхнього чолобитного листа.
Нелегко простим людям чогось добитися. Треба збирати чимало папірців: довідок, актів обстежень та іншу документацію, щоб довести, що сім’ю спіткало стихійне лихо і завдало великих збитків. От тільки хто компенсує їх? Жанна Адамівна вважає, що це має зробити держава. Але, натикаючись на стіну непорозумінь та байдужості, зневірилася жінка, що нашій державі потрібна проста людина, і що можна в наш час знайти справедливість.
Відтак, господиня зустріла нас не дуже привітно, без жодного бажання щось розповідати. І навіть спробу сфотографувати її милих хлопчиків сприйняла в штики, хоча Сергійко так і просився в об’єктив. Діти є діти. Що їм до клопотів дорослих. Говорун Сергій, як старий, серйозно резюмував: “І чого я поїхав тоді на той Світязь відпочивати? Якби був вдома, то хоч щось би виніс з хати”.
А втім, Жанну Адамівну неважко зрозуміти. Не доведи, Господи, нікому опинитися у її ситуації. Вона ж розривається між дітьми та чоловіком і господарством, яке залишилося у селі. Віталію Миколайовичу доводиться після роботи з Нововолинська добиратися сюди на ніч останнім автобусом, щоб дати худобі їсти. У Кречів господиня теж їздить щовихідних. І кожна поїздка тільки травмує душу. Де взяти сили, щоб починати усе заново?
Хоча господиня, яку застали у кепському настрої, не хотіла нічого чути про якісь листи та допомогу, все-таки сподіваюся, що відтане її серце. Адже люди пишуть від душі і щиро пропонують допомогу. Тому, хто побажає підтримати сім’ю погорільців Честових, підказуємо, де їх шукати: с. Мовники Іваничівського району, сільська рада,  або ж звертайтеся у редакцію за тел. (0332) 78-02-88.
Прокоментувати ситуацію я попросила юриста – Андрія Кобилинського:
– Якби будинок та інше майно були застраховані, то страхова компанія у передбаченому законодавством та договором страхування порядку провела б компенсацію завданих збитків. У випадку стихійного лиха, коли від нього потерпіла велика кількість населення, то, як правило, рішення про компенсацію або відшкодування приймається на рівні Кабміну. А в поодиничних випадках стихійних бід питання відшкодування збитків приймається місцевими органами самоврядування та місцевою владою.

Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>