Заслужений артист України працює водієм автобуса

Дива цей зовні непримітний автобус приберіг для пасажирів усередині. Мінеральна вода, цукерки, іграшки для дітей, мелодійна українська музика та влучні дотепи артиста-водія – весь набір приємностей чекає людей у „дев’ятці”. Автобус стане по-справжньому фірмовим – салон прикрасять імпровізованими нотами, скрипковим ключем, музінструментами... У “дев’ятці” не відмахнуться від понаднормового пільговика, не закурять салон, а ситуація, під час якої пасажирам, як буває в інших маршрутках, пропонують „закрити пасть”, взагалі нереальна.
На такому автобусі сміливо можна чіпляти табличку з великими літерами: „Так потрібно обслуговувати людей!” Власне, цю мету – показати справді професійний і цивілізований рівень сервісу у громадському транспорті – й переслідував Мирослав Бабчук два роки тому, коли обмізковував ідею придбання „серйозної” техніки. Про фінансову вигоду від неї думалося в другу чергу, тим паче, що друзі з ансамблю, яким пан Мирослав виклав свій план, ще чітко не уявляли, де візьмуть гроші на купівлю автобуса. Перш ніж вникати в цю проблему, керівник „Веселих галичан” заручився підтримкою міського голови Тернополя Богдана Левкова, який не тільки підтримав задум артистів, а й дав пораду купувати машину з двома дверима. 
А потім настала „велика толока”. На новий ПАЗ, який коштував майже 85 тисяч гривень, крім учасників „Веселих галичан”, скинулася адміністрація філармонії, працівники медичного кабінету, механіки, а також члени їхніх родин, які живуть або працюють за кордоном. З миру по нитці – і вийшов автобус.
– Ще трохи, і будемо працювати на себе, на ансамбль, – каже сьогодні Мирослав Бабчук. – Залишилося віддати близько чотирьох тисяч доларів. А після цього, сподіваюсь, зарплата у колективі з вісьмох осіб зросте. Вона сьогодні просто смішна – 350-400 гривень. Тепер завдяки своєму автобусу ми і борг повертаємо ритмічно, і придбали нову апаратуру за дві тисячі доларів, оплатили розширення житла для цимбаліста ансамблю, не кажу вже про друк афіш, календарів, записи на студії, випуск компакт-дисків.
Від бізнесових успіхів у голові в Мирослава Бабчука, на щастя, не паморочиться. Натхненник шоферської справи – дуже далекої, здавалося б, від артистичної – у кабіні ПАЗа такий же життєрадісний, доброзичливий і веселий, як і на сцені. Коли в автобусі за кермом пан Мирослав, пасажирів чекає справжнє шоу. Водієм за можливості заслужений артист України працює у години „пік” – вранці і ввечері.
– Роблю я це, щоб побільше людей дізналося про наш культурний автобус. Пасажири повинні почувати себе у громадському транспорті комфортно. Двоє наших найманих водіїв ще так прибалакувати, як я, не навчилися, ось і виходжу на маршрут особисто. Скажімо, кожного нового пасажира вітаю словами: „Доброго ранку! Як ся чуєтесь?” Людина спочатку знічується, але дорогою втрапляє у мою жартівливу колію і невдовзі усміхається. Звучить приємна музика, інформація про філармонійні заходи – так ми ще й популяризуємо свій заклад. Кожна зупинка автобуса оголошується голосом моєї дружини Світлани, теж артистки „Веселих галичан”. Він записаний на касету і звучить через динаміки. Подібного голосу, присяйбіг, в Україні нема! Люди перепитують, де сидить молодиця з таким приємним голосом. Я жартую: „А там, на балонах” (автобус їздить на газі)... Інспектор ДАІ сказав мені якось: у місті працює з триста одиниць громадського транспорту, але ніде, крім вашого автобуса, такої елементарної зручності для пасажирів, як оголошення зупинок, нема. Цей забутий досвід з нашою допомогою хочуть заново запровадити в управлінні транспорту...

 На виході пасажири часто дякують артистичному водієві за піднятий настрій. Дехто інколи бідкається, що не має грошей на проїзд. „Нічого, – заспокоює їх Мирослав Бабчук, – віддасте десь перед Новим роком або на Паску!” Люди, котрі сходять на кінцевій зупинці, прослухають ще й бадьорий запорізький марш. Кожному клієнту дарується фірмовий календарик, а власники двадцятьох проїзних квиточків мають змогу безкоштовно відвідати концерт у філармонії.
Технічні проблеми з „веселим автобусом”, до речі, трапляються регулярно: що ви хочете – машина „совкова”. Щомісяця на ремонт потрібно 400-600 гривень. А найболючішою проблемою, що виникла у процесі експлуатації власного транспорту, став підбір водіїв. Довелося поміняти 5-6 людей. Не всі, каже пан Мирослав, вміють обходитися з пасажирами.
Мирослав Бабчук мріє про вищий пілотаж обслуговування – частування людей чаєм і кавою, як в автобусах далекого сполучення. Він вважає, що вже давно час дорівнятися (хоча б у цьому) до європейських стандартів.
За 17 років існування „Візерунок” (друга назва колективу) оцінили у багатьох країнах світу. Тричі виступали артисти у Канаді та США, два-три місяці на рік гостюють в Англії – там полюбляють різдвяні програми тернополян.
– Для мене дуже важливо, щоб іноземці бачили нас, дізнавалися про нашу культуру через пісню, музику, танець, гумор, – каже Мирослав Бабчук. – Ми граємо від душі, і наша енергетика передається глядачам, а це дуже важливо. За кордоном презентуємо не тільки себе, а й свою країну, рідну філармонію.
Пан Мирослав – музикант універсальний. Він віртуозно грає на рідкісних нині духових інструментах: сопілці, дводенцівці, наї, трембіті, козі, телинці, зозульці, гуцульському ребрі, окарині, бугаї, лірі, кобзі, фрілці. Їх тернополянин замовляє у гуцульських майстрів. Добре володіють музичними інструментами й інші учасники ансамблю. Крім того, вони є прекрасними танцюристами, співаками, акторами. Виступали й у посольствах Німеччини, Австрії, Англії.