– Найбільш ефективними джерелами світла сьогодні є люмінесцентні розрядні лампи, які дають великий світловий потік і споживають мало енергії, – каже тернополянин. – Але електродні вузли у них з часом перегоряють, лампи починають гудіти, а пульсація світлового потоку від них негативно відбивається на сприйнятті людиною. Інколи вироби б’ються, і тоді потрібно демеркуризувати у них ртуть. Я усунув усі ці недоліки.
У лампах Підгайного немає електродних вузлів, тому й перегоріти вони не можуть. Винахідник стверджує, що порівняно зі звичайними люмінесцентними, ресурс яких розрахований на п’ять тисяч годин роботи, його творіння є „життєздатним” щонайменше 60 тисяч годин.
Експериментальні зразки ламп з денним світлом та амальгамні, з кольоровим світінням всередині, які можна використовувати у неоновій рекламі, тернополянину виготовили на Полтавському газорозрядному заводі і Одеському заводі неонових трубок. Спробував, було, пан Юрій домовитися в Одесі про масове виробництво свого економного і надійного дітища, та виникли „але”. Справа в тому, що безелектродні лампи ефективні лише на пару з електронними пускорегулюючими апаратами. А з ними виникла заминка через відсутність вітчизняних комплектуючих. Імпортні ж дорогі, і це неодмінно відобразиться на вартості виробу.
Тернополянин переконаний: у подібних проектах мала б бути зацікавленою насамперед держава. Вона й повинна фінансувати перспективні наукові розробки українців, особливо за нинішньої гостро актуальної проблеми енергозбереження. Юрій Підгайний каже: оскільки його винахід обходиться без дорогих металевих електродів, на запаювання яких потрібна велика кількість природного газу, то, відповідно, зменшується і його використання. Збільшення терміну експлуатації ламп автоматично в 12 разів зменшує і кількість газу. Наразі від держави винахідник не отримав жодної допомоги: навпаки, всі свої експериментальні зразки оплачував з власної, дуже скромної зарплати.
З паном Юрієм ми зійшлися на думці: державі, попри гучні заяви її високопосадовців, за великим рахунком, просто невигідно запускати енергозберігаючі технології у масове виробництво. Економія більш важлива для нас, споживачів, а не для виробників. Покупець, можливо, виклав би навіть й сто гривень за лампу, адже вона „вічна”, принаймні служитиме кілька років. Але чи потрібні такі ефективні вироби директору заводу, який сьогодні штампує дешеві і недовговічні „лампочки Ілліча” і для якого перехід на економні лампи означав би скорочення виробництва, а отже – й прибутків? Директор же не самогубець...
Руки у Юрія Підгайного від таких сумних висновків, як на те, не опускаються. Паралельно він працює над іншими проектами з економії енергоресурсів. Один з них втілився у винахід під назвою „вакуумне піноскло”. У тернополянина є креслення установки з виготовлення такого спіненого скла з вакуумними включеннями. Плитками цього теплоізоляційного матеріалу можна обклеювати стіни будинків, значно зменшивши кількість природного газу для опалення будівель. Реалізація проекту коштує від ста тисяч доларів. (Приблизно стільки ж потрібно і на налагодження виробництва безелектродних ламп). Для держави це не гроші, але, знову ж таки, чи потрібні їй подібні технології?
м. Тернопіль
Comments: |