Демидівщина спинається на ноги

Петро Віталійович Рухер народився 15 червня 1969 року в селі Озеряни на Дубенщині, що в Рівненській області. Після закінчення із золотою медаллю Мирогощанської середньої школи навчався у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка – факультет радіофізики і електроніки. Закінчив також історичний факультет Луцького педагогічного інституту. Після служби в армії працював вчителем історії, заступником директора Княгининської середньої школи з навчально-виховної роботи, завідувачем відділу інформаційно-аналітичного забезпечення Дубенської міської ради. Восьмого березня 2005 року Указом Президента України призначений на посаду голови Демидівської райдержадміністрації.

– Петре Віталійовичу, з чого Ви почали свою діяльність?
– Чесно кажучи, я фактично нічого не знав про Демидівщину. Тому почав з’ясовувати стан справ у районі. Познайомився із ситуацією у кожній галузі на підприємствах. Вирішив найголовнішу проблему – кадрову, дотримуючись виваженої точки зору. Якщо люди, скажімо, на рівні керівників відділів та управлінь успішно працювали, вони мають й далі залишатися на своїх місцях. У всіх селах ра-йону ми провели виїзні колегії райдержадміністрації. Вислуховували усіх, брали на замітку найболючіші питання та проблеми і на основі усіх скарг та пропозицій склали загальний план розвитку району на рік.
– І багато було скарг?
– У перші місяці до мене на прийом приходило по п’ятдесят-сімдесят людей. Нарікали насамперед на факти зловживань у галузі земельного та природоохоронного законодавств, на порушення у зоні Хрінницького водосховища. Адже громадського пляжу там взагалі не було. Ця зона була переділена плитами  і загорожами приватних господарів. Протягом місяця ми усе ліквідували, навели лад, і у травні, коли з’являються перші відпочиваючі, у нас був пляж, туалет, встановлені сміттєзбиральники і підведена вода.
– А як йдуть справи у Демидівщині туристичній тепер?
– Думаю – активно. Адже майже відразу ми почали пошук позабюджетних коштів для розвитку туризму у районі. Співпрацюємо з Київським інститутом підприємництва і уклали угоду про підготовку проекту “Регіональна програма становлення і розвитку туризму в Демидівському районі”. Туди входить і кінний, і водний, і пішохідний туризм. Також ми брали участь у конкурсі розвитку місцевих громад, який фінансується державою. Кожна область подавала свої проекти, і, що цікаво, з чотирнадцяти проектів Рівненської області шість було з Демидівщини. Один з них, вартістю гранту 50000 гривень, став переможцем – “Створення комфортних умов для відпочинку на узбережжі Хрінницького водосховища”. Реалізація цього проекту почнеться вже з квітня цього року.
– Петре Віталійовичу, а яке рейтингове місце району в області щодо зростання промислового виробництва?
– За 2005 рік, порівняно з 2004-м, випуск промислової продукції зріс на 126 процентів. Маємо шість промислових підприємств: консервний завод, “Демидівка-молоко”,  підприємство з виготовлення меблів, Хрінницька ГЕС, підприємство, яке займається ремонтом зернозбиральної техніки, і Боремельський цегельний завод. Жодне підприємство не є збитковим, не має заборгованості по заробітній платі. До речі, в бюджетній сфері також. Вважаю, що ми успішно попрацювали щодо наповнення бюджету. Зростання надходжень до нього за 2005 рік (порівняно з 2004-м) становить 156 відсотків – а це другий показник в області серед районів.
– Іноземці цікавляться Демидівщиною?
– Так, в листопаді минулого року до нас приїжджала делегація з Китаю, яка зацікавилася Демидівським консервним заводом. У їхніх планах не лише інвестиції в завод, а й вирощування овочевих культур саме на нашій землі. Буквально на днях в районі побували американці, які хочуть співпрацювати з місцевими підприємствами з виробництва меблів. Також у планах – напрацювання ділових стосунків із датчанами щодо вкладання інвестицій в розвиток свинарства району.
– До речі, ваш район типово сільськогосподарський. Можете похвалитися якимись зрушеннями у цій сфері в кращий бік?
– Як не крути, а сільське господарство – одна з найболючіших наших тем. Можемо сподіватися тільки на хороше державне фінансування аграрного сектору країни. Звичайно, якісь напрацювання є: маємо вісім фермерських господарств, готуємо проекти з розвитку свинарства, м’ясного скотарства, вирощування ріпаку, цукрових буряків, розробки міні-заводів з їхньої переробки. Наразі шукаємо інвесторів, які захочуть прийти і обробляти землю, адже у нас не обробляється близько 20 її відсотків. Щоб цю справу хоч трохи зрушити з місця, ми навіть спеціальну карту розробили для інвесторів. Справа в тому, що людські паї ніби  розірвані, знаходяться в різних місцях. Тому ми виділили сукупні масиви по 80-100 гектарів, щоб відразу при нагоді запропонувати. Крім того, підготували повний звіт про те, які ці землі, які грунти, що на них можна вирощувати – тобто усе для потенційного інвестора.
– Як у районі справи зі школами, дитсадками?
– Стан освіти – одна з пріоритетних наших галузей. Провели ремонти в усіх школах. Вперше за п’ятнадцять років закупили їм комплекти хімічних реактивів. П’ять шкіл отримали набори спортивної форми, м’ячі. Розпочали активну роботу створення Інтернет-мережі. Поки вона є на Демидівщині, тому зараз ми працюємо над тим, щоб Інтернетом могли користуватися усі школи району. Крім того, ми повністю відшкодовуємо вартість проїзду дітей та вчителів до шкіл на приватних маршрутках. І що особливо тішить – так це відкриття нових садочків. Раніше їх в районі було всього два: у самій Демидівці та у селі Вербень. А зараз завершується робота з відновлення за кошти району та сільських рад відразу трьох дитсадків у селах Княгинин, Боремель та Хрінники. До речі, для відновлення дитсадка в селі Хрінники, де близько 800 жителів, ми виграли грант на суму шість тисяч гривень.

Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область