«Лише в економічно незалежній Україні ми виховаємо націю українців»

    
    Фінансові успіхи школяра...

    Як на мене, розум, знання, наполегливість, сила волі – це ті якості, які необхідні нам, щоб досягти в житті успіху. А якщо, як сказав Віталій Коротич, ще й іскра Божа є, то великою може стати людина. Усі вище названі якості Василю Гаврилишину притаманні. Дав йому Бог і ту свою іскру...
    Василь Богданович належить до тих, хто ще у дитинстві довідався, якою нелегкою працею даються гроші. Як і більшість сільських дітей, він був привчений до роботи у ранньому віці. Хоча Василькові, так називала тоді його мама і, мабуть, називає й тепер, кортіло разом з хлопцями поганяти м’яча, пограти «у війну» (до речі, вже в тих іграх він був командиром), але треба було допомагати по господарству. А ще ж мріяв про мотоцикл «Яву»! Отож, до грошей, які дарували на дні народження, потрібно було й самому докласти – заготовляв вишні, сливи, яблука, горіхи і здавав. Гроші, зрозуміло, не тринькав, а на... книжку клав! Так, вже у восьмому класі Василь Гаврилишин свої заощадження зберігав в Ощадбанку. То хіба не ріс у селі Красне на Тернопільщині майбутній фінансист? Треба зауважити, що хлопець і в школі не пас задніх. Вже тоді він конкурував зі своїми двома однокласниками, котрі теж добре вчилися. Без нього не обходилися олімпіади, змагання з футболу, баскетболу, волейболу, грав у духовому оркестрі і навіть в шкільному ансамблі співав соло!
    Гроші на «Яву» він таки назбирав, а це 2000 карбованців, але мотоцикла не купив. «За рік – армія, чи не краще підзаробити ще і вже купити авто? Хай лежать на книжці, проценти(!) будуть йти» – ось так міркував десятикласник Василь. Вже тоді разом з братом взявся за будівництво хати. Лише мама знає, якою тяжкою була та праця для молодих хлопців. Проте вони її збудували. Гарна хата. Скільки спогадів навіює вона зараз Василеві Богдановичу, коли ступає на рідне подвір’я...
    Вольовий вісімнадцятирічний хлопець аж ніяк не був позбавлений романтичних рис характеру. Тому відразу після школи поїхав поступати в Івано-Франківський інститут нафти і газу. Аякже, геолог – це тобі не бухгалтер, та професія видавалася такою «неприземленою». Але не поступив. І йому тоді відразу запропонували директорську посаду! В селі звільнився директор будинку культури. Півроку відпрацював, допоки не призвали в армію.
    Кажуть, що Господь кого любить, тому й посилає випробування. Більшого випробування, ніж пекло війни для вісімнадцятирічного хлопця, не варто й шукати. Василь Гаврилишин пройшов й через нього, достойно витримавши усі жахи, які випало перенести в чужій країні Афганістан. Допомагала молитва і віра в Бога...

    А вже після армії поступив у Тернопільський фінансово-економічний інститут. Ось тоді студентом, заробивши гроші у будзагонах і доклавши їх до збережень, він купив собі автомобіль «Жигулі»! Те, що серед 250 студентів Василь Гаврилишин потрапив у першу п’ятірку за розподілом на роботу, думаю, багато про що говорить. Поспілкувавшись з ним, кадровик волинського об’єднання «Волиньагробуд» Микола Демиденко відразу запросив молодого спеціаліста на роботу – на посаду головного бухгалтера. А тут було що «розгрібати»: заборгованість по зарплаті, прострочені кредити, пеня на проценти... Але, незважаючи на скептичне ставлення деяких колег, молодий бухгалтер впорався зі своєю роботою. Не дивно, що хтось тоді почав поглядати на нього із заздрістю. А від заздрощів починаються інтриги... «Я в людях розбираюсь, і повністю довіряю цьому хлопцеві», – так заявив Микола Демиденко, коли треба було відстояти свого протеже.
    Саме професійними знаннями і порядністю Василь Гаврилишин заслужив авторитет. Йому й довірили посаду директора луцької філії банку «Інко». Так само знання, досвід, наполегливість й іскра Божа знадобилися, коли у банку були скрутні часи. Василь Гаврилишин зумів тоді організувати і створити луцький банк. У 1995 році його обрали головою спостережної ради «Західінкомбанку». На сьогодні цей банк – один з провідних в західному регіоні України і належить до класу середніх за розміром банків. Йому довіряють 25 тисяч клієнтів. За цей час з’явилися 56 відділень не лише у самому місті Луцьку та районних центрах Волині, а й дев’ять філій в обласних центрах України. Навіть у нашій столиці.
    Василя Богдановича знають як дуже вимогливого керівника. Відповідальність, виваженість, розуміння поставлених завдань, вмілий підхід до кожного клієнта – такі професійні якості треба мати, щоб працювати у його банку.
    Гроші – це теж певною мірою випробування. Кажуть, що гроші люблять тих, хто вміє їх шанувати. Але мені здається, що ближче до істини ті, хто стверджує: гроші ніколи не переведуться у тих, хто вміє ними ділитися. Зрештою, у цьому переконує і європейський досвід. КБ «Західінкомбанк» –  відомий на Волині як меценатський банк. Сюди не раз звертаються різні організації, школи, дитячі садки, медичні заклади, фонди, аби отримати фінансову допомогу. За минулий рік на благодійні цілі виділено один мільйон двісті тисяч гривень.
    Ще 1992 року Василь Богданович організував громадське об’єднання «Асоціація інвалідів війни в Афганістані» (зараз – її президент). Відтоді він доклав чимало праці, аби підтримати колишніх «афганців». Лише у КБ «Західінкомбанк» працевлаштовано більше двох десятків воїнів-афганців. Це об’єднання нині фактично утримується на кошти «Західінкомбанку».
    Василю Гаврилишину небайдуже життя нашого міста – він депутат міської ради уже трьох скликань. Це теж підтверджує неабиякий авторитет серед лучан. Адже у попередні роки він висувався у депутати самостійно, і жителі Луцька віддавали свої голоси саме йому. Цього разу Василь Гаврилишин теж балотується у депутати міської ради, але вже так, як цього вимагає закон – він у списку від блоку Юлії Тимошенко. Йому ніколи не була байдужа доля України і він по-своєму розуміє патріотизм: захищати національні інтереси треба власними силами і власними коштами. Лише економічно незалежна Україна стане й незалежною політично. І тільки в новій незалежній Україні ми можемо виховати націю українців! Так вважає відомий банкір-професіонал Василь Гаврилишин.