Чим пахнуть гроші?
Як свідчить світова історія, влада буває дуже винахідливою у своїй фіскальній політиці. Крилатий латинський вислів “Гроші не пахнуть” належить римському імператору Веспасіану, який жив на початку нашого тисячоліття. Він запровадив податок на громадські туалети, який латинською мовою означав “сечовий податок”. Коли син Веспасіана Тіт дорікнув батькові, що він запровадив податок на громадські туалети, імператор підніс до його носа гроші, що надійшли за цим податком, і запитав, чи пахнуть вони.
Одним з найобтяжливіших для населення був податок на сіль. В Китаї його запровадили у другому тисячолітті до нашої ери. З допомогою його тільки римський консул Лівій покрив витрати на Другу Пунічеську війну. А в Індії британці довели ставку цього податку до 4 тисяч(!) відсотків вартості товару.
У Візантії сплачували податок залежно від розмірів будівлі. Чим більший будинок, тим більше потрібно було перераховувати грошей у скарбницю держави. Тому його назвали податком на повітря.
На початку ХVІІІ століття в Башкирії влада запровадила податок на очі. Сума залежала від кольору очей: сірі оцінювали у 8 алтин (у давнину алтин – 3 копійки), а чорні – в 2-3 алтини.
Податок на бороду був введений 1 вересня 1689 року Петром І. Борода дворянина чи прикажчика “коштувала” 60 рублів, купця – 100 рублів, рядового торговця – 60 рублів. Холопи платили 30 рублів. Селянин у себе в селі міг носити бороду безплатно. Але при в’їзді в місто, як і при виїзді, платив за неї копійку.
Податок на горобців придумали в Німеччині. Господар кожного будинку зобов’язаний був знищити десять горобців, за що отримував 6 крейцерів. Якщо факт знищення не підтверджувався, то треба було сплатити податок у розмірі 12 крейцерів. Для того, щоб не платити такі гроші, люди купували дохлих горобців у підпільного торговця, який збирав їх на міському сміттєсховищі.
Існував також податок на вбивство. У Давній Русі платити судове мито – “віру”: за вбивство невинного чужого холопа злочинець сплачував його господарю вказану ним суму і додатково князю – 12 гривень. Якщо спіймати вбивцю не вдавалось, то “віру” сплачували жителі того села, де знайшли жертву.
В Англії у 1797 році був запроваджений податок на годинники. Всі власники щороку сплачували в казну 5 шилінгів.
21 листопада 1941 року Указом Президії Верховної Ради СРСР, щоб зібрати додаткові кошти для надання допомоги багато-дітним матерям, був введений податок на холостяків, одиноких і малосімейних громадян. Він існував тільки в СРСР і Монголії, а в народі називався “податок на бездітність”. Проіснував до початку 90-х років.
У Вірменії наприкінці ХХ століття Міністерство економіки ухвалило: населення повинно оплачувати витрати на видалення пилу з розрахунку 1,91 драма (майже 2 гривні) за 1 квадратний метр площі. Так з’явився податок на пил.
Податок на мир вираховують з жителів Гвінеї: кожен рік без війни обходиться в суму, еквівалентну 700 бельгійським франкам (17 євро).
В Болгарії утримується податок на сміття. Розмір визначає місцева влада пропорційно балансовій вартості будинку або від кількості сміття. В середньому доводиться платити 0,3-0,5 відсотка вартості помешкання.
З 1993 року у Венеції сплачують податок на тінь. Під нього потрапили магазини і кафе, біля яких натягнуті тенти або стоять парасольки, тінь від яких падає на комунальну власність – землю. В результаті тентів стало набагато менше.
Влітку 1996 року влада китайського портового міста Тяньцзинь запровадила податок на громадянський шлюб: спільне проживання без шлюбного свідоцтва обходиться порушникам у 120 доларів на рік.
Працівниця фінансового управління міста Стокгольм (Швеція) Ельфріда Карлсон освоїла більше 20 різновидів собачого гавкання. Її робота – гавкати біля дверей будинків, намагаючись викликати у відповідь гавкання песика, якого господар ховає, щоб не сплачувати податок на собак.
У Візантії сплачували податок залежно від розмірів будівлі. Чим більший будинок, тим більше потрібно було перераховувати грошей у скарбницю держави. Тому його назвали податком на повітря.
На початку ХVІІІ століття в Башкирії влада запровадила податок на очі. Сума залежала від кольору очей: сірі оцінювали у 8 алтин (у давнину алтин – 3 копійки), а чорні – в 2-3 алтини.
Податок на бороду був введений 1 вересня 1689 року Петром І. Борода дворянина чи прикажчика “коштувала” 60 рублів, купця – 100 рублів, рядового торговця – 60 рублів. Холопи платили 30 рублів. Селянин у себе в селі міг носити бороду безплатно. Але при в’їзді в місто, як і при виїзді, платив за неї копійку.
Податок на горобців придумали в Німеччині. Господар кожного будинку зобов’язаний був знищити десять горобців, за що отримував 6 крейцерів. Якщо факт знищення не підтверджувався, то треба було сплатити податок у розмірі 12 крейцерів. Для того, щоб не платити такі гроші, люди купували дохлих горобців у підпільного торговця, який збирав їх на міському сміттєсховищі.
Існував також податок на вбивство. У Давній Русі платити судове мито – “віру”: за вбивство невинного чужого холопа злочинець сплачував його господарю вказану ним суму і додатково князю – 12 гривень. Якщо спіймати вбивцю не вдавалось, то “віру” сплачували жителі того села, де знайшли жертву.
В Англії у 1797 році був запроваджений податок на годинники. Всі власники щороку сплачували в казну 5 шилінгів.
21 листопада 1941 року Указом Президії Верховної Ради СРСР, щоб зібрати додаткові кошти для надання допомоги багато-дітним матерям, був введений податок на холостяків, одиноких і малосімейних громадян. Він існував тільки в СРСР і Монголії, а в народі називався “податок на бездітність”. Проіснував до початку 90-х років.
У Вірменії наприкінці ХХ століття Міністерство економіки ухвалило: населення повинно оплачувати витрати на видалення пилу з розрахунку 1,91 драма (майже 2 гривні) за 1 квадратний метр площі. Так з’явився податок на пил.
Податок на мир вираховують з жителів Гвінеї: кожен рік без війни обходиться в суму, еквівалентну 700 бельгійським франкам (17 євро).
В Болгарії утримується податок на сміття. Розмір визначає місцева влада пропорційно балансовій вартості будинку або від кількості сміття. В середньому доводиться платити 0,3-0,5 відсотка вартості помешкання.
З 1993 року у Венеції сплачують податок на тінь. Під нього потрапили магазини і кафе, біля яких натягнуті тенти або стоять парасольки, тінь від яких падає на комунальну власність – землю. В результаті тентів стало набагато менше.
Влітку 1996 року влада китайського портового міста Тяньцзинь запровадила податок на громадянський шлюб: спільне проживання без шлюбного свідоцтва обходиться порушникам у 120 доларів на рік.
Працівниця фінансового управління міста Стокгольм (Швеція) Ельфріда Карлсон освоїла більше 20 різновидів собачого гавкання. Її робота – гавкати біля дверей будинків, намагаючись викликати у відповідь гавкання песика, якого господар ховає, щоб не сплачувати податок на собак.
| Comments: |
