Кінь, який, не з’ївши цукерку, у борозну не зайде
Новину про те, що у господарстві жителя села Маслянка Млинівського району Володимира Свердлика є кінь, який більше за овес любить м’ятні цукерки і, не скуштувавши їх, не потягне плуга, я спочатку сприйняв дещо скептично. Мовляв, видумка, та й годі.
Однак коли завітав в обійстя Володимира Григоровича, то вже „із самого порога” сумнів почав розвіюватися. Річ у тім, що господар вийшов з будинку з великим кульком, наповненим цукерками.
– Ось вчора на базарі купив. Три кілограми. Причому лише м’ятні, бо інших, навіть шоколадних чи „Пташиного молока”, мій Орлик не визнає. Вистачить на тижнів два.
– А що, без цукерка Орлик і справді орати не хоче?
– Було, якось восени переорював я город. Добрячий шмат за день утяв. Відповідно, добряче втомився. А ще більше, звичайно, наробилася коняка. Бачу, не дооремо до кінця, бо кажу йому „вйо”, а він – ні з місця. Думав вже виводити його з борозни, перенести справу на завтра, але намацав у кишені цукерки. Дав Орлику одну, другу, третю. А в нього аж очі від радості посвітлішали. Жує карамельки і ніби схвально киває головою. Вже як до людини звертаюся до коняки: „То що, Орлику, дооремо, щоб зайве тут не морочитися?” Дійсно, доорали.
– А з чого, Володимире Григоровичу, почалася ота солодка пристрасть?
– Порадив запропонувати коняці цукерки один знайомий із села Береги. Я думав, він жартує. Зрештою, Орлик якось неохоче поставився до запропонованих цукерок. На долоні їх було три – дві із солодкою начинкою, а одна м’ятна. Так ось, рознюхавши добре, він перших двох не зачепив, а м’ятну „взяв на зуба”. Вочевидь, запах зіграв свою роль.
– Ви не боїтеся, що цукерки можуть піти на шкоду тварині? І чим можете пояснити цей феномен?
– Чим пояснити? Є ж, приміром, люди, які, спробувавши якоїсь специфічної страви, уже назавше вводять її у свій раціон. Подібне діється і у тваринному світі. А щодо міри, то, звичайно, вона є. Навіть в онуків, для яких Орлик – неабияка забавка. Тут малеча завжди слухається діда – і більше п’яти цукерок Орлику не дають, щоб не набив оскоми. А так в усьому іншому він звичайний кінь – їсть овес, буряки, сіно, ячмінь, дерть...
Цікавий випадок. Прийшли недавно до Свердликів гості і кажуть: ”Оце подарунок господарям, оце торт для дітвори. А це, – простягають кульок з цукерками, – для Орлика”.
– Коментарі тут зайві, – усміхається Володимир Григорович, – бо восьмирічний Орлик для нас дійсно як член сімейства. Ми його ніколи не розлюбимо. А він, вочевидь, ніколи не розлюбить м’ятних цукерок.
– А що, без цукерка Орлик і справді орати не хоче?
– Було, якось восени переорював я город. Добрячий шмат за день утяв. Відповідно, добряче втомився. А ще більше, звичайно, наробилася коняка. Бачу, не дооремо до кінця, бо кажу йому „вйо”, а він – ні з місця. Думав вже виводити його з борозни, перенести справу на завтра, але намацав у кишені цукерки. Дав Орлику одну, другу, третю. А в нього аж очі від радості посвітлішали. Жує карамельки і ніби схвально киває головою. Вже як до людини звертаюся до коняки: „То що, Орлику, дооремо, щоб зайве тут не морочитися?” Дійсно, доорали.
– А з чого, Володимире Григоровичу, почалася ота солодка пристрасть?
– Порадив запропонувати коняці цукерки один знайомий із села Береги. Я думав, він жартує. Зрештою, Орлик якось неохоче поставився до запропонованих цукерок. На долоні їх було три – дві із солодкою начинкою, а одна м’ятна. Так ось, рознюхавши добре, він перших двох не зачепив, а м’ятну „взяв на зуба”. Вочевидь, запах зіграв свою роль.
– Ви не боїтеся, що цукерки можуть піти на шкоду тварині? І чим можете пояснити цей феномен?
– Чим пояснити? Є ж, приміром, люди, які, спробувавши якоїсь специфічної страви, уже назавше вводять її у свій раціон. Подібне діється і у тваринному світі. А щодо міри, то, звичайно, вона є. Навіть в онуків, для яких Орлик – неабияка забавка. Тут малеча завжди слухається діда – і більше п’яти цукерок Орлику не дають, щоб не набив оскоми. А так в усьому іншому він звичайний кінь – їсть овес, буряки, сіно, ячмінь, дерть...
Цікавий випадок. Прийшли недавно до Свердликів гості і кажуть: ”Оце подарунок господарям, оце торт для дітвори. А це, – простягають кульок з цукерками, – для Орлика”.
– Коментарі тут зайві, – усміхається Володимир Григорович, – бо восьмирічний Орлик для нас дійсно як член сімейства. Ми його ніколи не розлюбимо. А він, вочевидь, ніколи не розлюбить м’ятних цукерок.
Сергій Новак,
Рівненська область
Рівненська область
| Comments: |
