Зі шпильками у… серці

Пані Ніна – уродженка Великих Дедеркал, тут закінчила шість класів, у сьомий ходила за 20 кілометрів до Шумська. Після курсів у товаристві Червоного Хреста опанувала спеціальність сестри милосердя. Навчання продовжила у 1939 році в Кременецькій фельдшерсько-акушерській школі. А у 1941 році почалася війна, і дівчина повернулася у рідне село. Зі створенням у 1942 році УПА Ніна співпрацювала зі штабом військової округи “УПА-Північ” у селі Антонівці. Тут був маленький шпиталь, в якому Ніна-„Синичка” (таке псевдо мала) навчала молодих дівчат медичній справі, брала участь у бойових операціях повстанців, виносила з бою поранених, виконувала обов’язки зв’язкової.
У 1944 році фашисти відступили, але прийшли більшовики. Боротьба упівців продовжилася. Йдучи вкотре за медикаментами на один з хуторів, Ніна з друзями потрапили в засідку, відтак – у Шумську тюрму. Безкінечні допити, знущання, муки не зламали духу повстанки, але фізично вона вже терпіти не могла. Знайшовши у піджаку дві шпильки, якими зчіплювалися індивідуальні медичні пакети, дівчина відламала від однієї головку і встромила під ребро біля серця. Скорочуючись, серце виштовхувало сторонній предмет, але Ніна натискала все сильніше... Біль був різким, та свідомість Ніна не втратила. Взяла другу, вимащену у бруді шпильку – сподівалася померти якщо не від больового шоку, то принаймні від зараження крові. Тонкий металевий предмет теж зник під серцем. Знепритомніла дівчина тільки тоді, коли у камеру зайшов черговий і їй довелося встати на ноги. Кати спершу вважали, що „Синичка” блефує, але коли її кинуло в жар, віддали не в руки лікарів, а у загальну камеру. Думали, там помре швидше. Та вона вижила. Біль у серці відчувала у перші місяці, а потім звикла до нього.
У червні 1946 року Ніну засудили до десяти років позбавлення волі. Їх вона відбула у Норильську. Тягала шпали, носила щебінь на будівництві залізничного полотна. У Норильську познайомилася з житомирянином Іваном Андрущенком, за якого вийшла заміж. Народила дочку Надію, а через кілька років – сина В’ячеслава. Норильські лікарі, знаючи про голки, рекомендували жінці не ризикувати життям – мало як поведе себе серце під час пологів, але Ніна Іллівна не послухала порад медиків. Їздила, правда, за направленням норильців до Москви, щоб там позбутися шпильок, але в останній момент від операції відмовилася. Згодом у рідному селі Ніна Іллівна ставила на ноги дітей, а чоловік працював.
У 1966 році в Красноярському видавництві вийшла книжка „Труды врачей города Норильска”. Один з детальних медичних описів присвячений Ніні Андрущенко: „У ділянці IV дуги ліворуч визначається тінь зігнутої голки довжиною 5,8 см, яка синхронно рухається з кожним скороченням серця. Інша голка застрягла в м’яких тканинах лівої половини передньої грудної стінки і зміщується вгору при вдиханні”. Медики не приховують свого подиву „з дивовижної пристосовуваності реакції м’яза серця до стороннього тіла”.
Десятки років родина Андрущенків перебувала у тривозі за пані Ніну.
– На уроках я постійно думала про маму. Боялася, що прийду додому і не застану її в живих, — розповідала дочка Надя. А серце Ніни Андрущенко хоч і боліло, та витримувало біль заради найдорожчих людей. Син В’ячеслав нині працює у Львові начальником відділу польових робіт “Західгеодезкартографії”, Надія – бухгалтером у Великодедеркальській сільській раді.
Кажуть, що чоловік Іван, який помер 25 років тому, приснився якось Ніні Іллівні, кликав до себе. „До тебе мені не можна, діти ще малі”, – відповіла вона і побігла по дорозі, засипаній щебенем. Люди розшифрували сон як прикмету на довге життя...

Євгенія ЛІЩУК,
Тернопільська область