Волинянка здала державі 14(!) тонн молока

Як стверджують старожили, навколо корови все крутиться. І спробуй заперечити. Адже задля неї сіють буряки і зернові, косять сіно, заготовляють силос, взимку ріжуть січку. І, зрештою, доять корівчину. Лише після цього рахують гроші від отриманого молока. “Але навіть зараз вигідно утримувати худобу і здавати державі молоко”,  – переконана Ганна Фоміна із села Четвертня Маневицького району на Волині, яка в один прекрасний день стала безробітною. Чоловік теж втратив роботу. От і вирішили виживати самі, не надіючись на чиюсь милість.

За бортом опининилися не тільки Фоміни. Не одна родина ридала через злидні, коли розпались колгоспи, відбулися скорочення у соціальній сфері. Одні почали жити за течією, випрошуючи якусь копійку у старих батьків-пенсіонерів на проживання, інші виїхали на заробітки за кордон. А дехто – взяв землю, розвів худобу – і почав хазяйнувати. Звісно, великих статків з власного господарства не наживеш, бо здебільшого переважає ручна праця, важка і невдячна, але й з голоду не помреш. Та й якісь кошти все ж, як стверджують селяни, зекономити можна.
– Сім років тому я працювала в дитсадочку. Чоловік – в колгоспі електриком. Мали стабільні заробітки, – розповідає Ганна Фоміна. – Однак згодом виникли проблеми з невиплатою заробітної плати. Ой, то страшні були часи. Коли ще мали роботу, то утримували одну корову. А згодом порадилися і вирішили працювати вдома.
У свої тридцять вісім Ганна Панасівна в підсобному господарстві утримує аж чотири корови. Вже кілька літ і вона, і чоловік безробітні. Саме ця ситуація і наштовхнула їх продавати сільськогосподарську продукцію державі. Хоча не одні вони такі. Як повідомив Михайло Іванович Применко, головний державний інспектор з якості і формування ресурсів сільськогосподарської продукції в Маневицькому районі, з індивідуального сектору у 2005 році на молокоприймальні пункти надійшло 11 тисяч 366 тонн молока (90 відсотків загальної кількості). Селяни району за молоко заробили 9 мільйонів гривень. А от сільгосппідприємства продали всього 1196 тонн молока. Селяни однієї Четвертнянської сільради продали 1506 тонн молока (що більше, ніж всі сільськогосподарські кооперативи в районі разом взяті). У лідерах за Четвертнею ходять Боровичівська сільська рада, де продали 1184 тонни молока та Довжицька – 1036 тонн.

Чи то тому, що сіна у Четвертні вдосталь, чи тому, що пасовища тут чудові, понад Стиром, але корови й справді дають молока щедро. Лише Ганна Фоміна продала державі минулого року аж 14(!) тонн. Скільки ж то відер вона переносила!… Не води – молока.
– Ніде не працюю, то й тримаю худобу, – каже четвертнянська “стахановка”. – Бувало влітку, що за день носила по 56 літрів. Добре, що підвода тепер їздить вулицями і забирає молоко. А якби так, як раніше, коли банками носили, то тепер і не донесла б стільки.
– Це ж треба так рано встати, подоїти…
– Встаю влітку щодня в чотири години ранку. А що? На роботу не ходжу, то й дою.
– А за скільки часу видоюєте одну корову?
– За хвилин 5-6. Дою три рази в день. В обід і ввечері мені вже допомагають доньки – Марійка та Даринка. А от зранку їх не буджу, нехай посплять, поки біля матері.
– Про доїльний апарат не мрієте?
– Ні. Поки діти вдома, то вручну буду доїти, великої біди немає.
Діти Ганни Панасівни ніколи на те, що багато працюють, не нарікають. Бо знають, з чого вони живуть. Наприклад, коли молока багато і влітку його приймали по гривні за літр, заробіток Фоміних становив до тисячі в місяць. За ці гроші вони могли б купити дві машини дров, які сьогодні коштують по 400 гривень. Або кілька тонн торфобрикетів. Та й одяг для всіх потрібно за щось купувати. Дівчата добре навчаються, тому Ганна Панасівна вже сьогодні думає, як назбирати грошей, щоб дати донькам вищу освіту.
– У селі копошитися, як я, вони встигнуть. І якби ще навчалися погано, а так оцінки хороші мають, то і спеціальність повинні якусь здобути, – каже мати.
– А для себе молоко лишаєте? Бо є такі сім’ї, що й сметаною не наїдаються, і сиру домашнього не бачать – все молоко здають державі.
– Звісно, що є такі сім’ї. Але ми, поки діти вдома, собі молоко залишаємо. Масло то не збиваємо. Молоко продаємо на Рожищенський молокозавод, а звідти нам привозять готовий сир по 9 гривень за кілограм і масло по 7,50. Нас це влаштовує, та й вдома зайвого клопоту немає. Кому скільки потрібно продукції в селі, то зразу ж і замовляють у переробників.
Фоміни обробляють до двох гектарів землі. Правда, свій земельний пай все ж не наважуються забирати, а віддають в оренду місцевому сільгосппідприємству. “Не подужаємо вручну стільки землі обробити”, – стверджують. А ось два гектари і коником можна переорати. Тим більше, що добра частина земель йде під трави. Виділяє сінокіс і сільська рада, і СВК, тому проблем із сіном четвертнянці не мають. Але щоб прогодувати худобу взимку, Фоміни ще й сіють кормові буряки. Здають державі і цукрові коренеплоди, а звідти отримують жом, яким разом із січкою також згодовують корів. Сіють багато зернових. Щоб їх обмолотити, також потрібні кошти. Влітку за сотку комбайнери брали по 5 гривень. Щоб зібрати гектар пшениці, подружжя заплатило 500 гривень. А ще ремонт в хаті затіяли. І на це гроші треба.
– Наступного року заберемо корову ще й від моїх батьків. Буде п’ята, – каже господиня. – Їм вже важко тримати. Бо ще й коника мають. А нам зайва копійка від продажу молока не зашкодить.
Хоч сьогодні на ринку молока нестабільність, та Ганна Панасівна надіється на краще, що закупівельні ціни на молоко не впадуть.
Зараз надворі зима, але жінка й тепер встає рано. Потрібно годувати корів.
– Та найважче таки вдосвіта прокидатися?
– А влітку я подою, та й знову лягаю. Нема свекрухи, чому я буду мучитися? (Усміхається – авт.) – А ти, Маріє, лягаєш ще спати? – запитала жінка секретаря сільської ради.
– Я хоч і маю дві корови й теж молоко здаю, але вже не дрімаю, – каже Марія Миколаївна Петрук, яка була присутня при нашій розмові з Ганною Фоміною. – Бо ж потрібно наварити, худобі подавати і бігти на роботу. Нема часу розслаблятися. Ти не ходиш на роботу, то можна й пізніше собі їсти зварити.
– Ой, ліпше б я ходила… Не дай, Боже, такої долі дітям.
– А якби держава підтримувала індивідуальний сектор, чи працювали б молоді сім’ї у власному господарстві?
– Якби в селі був газ, та ще й гарантована ціна на вирощену продукцію, то може б і працювали та залишалися в селі. А так… Бачите скільки пусток? Правда, корів у селі майже вдвічі збільшилося. Люди за рахунок них виживають. Тепер навіть деякі вчителі по кілька корів тримають.
Як повідомили з державної інспекції якості та формування ресурсів сільгосппродукції облдержадміністрації, індивідуальний сектор області минулого року продав 116 тисяч 835 тонн молока, що значно більше, ніж СВК. Люди в приватному секторі не дрімають, а важко працюють. І я погоджуюсь, коли дехто з селян заявляє: а чому б їхню роботу на власному господарстві не зараховувати до трудового стажу? “Адже ми продукцію державі продаємо, працюємо зранку до ночі, і ще більше, ніж той, хто з ганчіркою офіс прибирає, а стажу не маємо і собі на пенсію не заробляємо”, – бідкаються деякі приватники. Мабуть, у високих кабінетах і над цією проблемою варто задуматися.