Альфонс рідніший за дочку
На вечірці у подруги Лариса помітила, як на неї, сорокарічну жінку, неоднозначно поглядав молодий мужчина. “Ще зовсім хлопчина, видно, що й тридцяти немає”, – подумки відзначила і звабливо свердлила його очима. На більш близькі стосунки чекати довелося недовго – він незабаром підсів до неї, говорив компліменти, і вона, захмеліла від коньяку, танцювала тепер тільки з Толіком...
За любов, ніжність і турботу Лариса платила Толіку дорогим одягом, немалими “кишеньковими” витратами – мала свою невеличку фірму. Незабаром з допомогою Ларисиних грошей він захистив дисертацію, згодом попросив якусь “дешевеньку” машину. Влітку їздили в теплі краї, взимку каталися на лижах в Карпатах.
І все було б добре, якби не дочка Таня – вона підросла, і Лариса, звісно, розуміла, що програвала на фоні гарної дівчини. І щоб доця не заважала, мама... зняла їй квартиру: мовляв, студентці так буде краще. Тим паче, щотижня привозила гроші і продукти.
***
Ночами мучилася від душевних переживань – дочка вже тиждень як виїхала жити до батька в Чехію і навіть не подзвонила. Згадувала, як не раз, матюкаючись, кричала до неї: “Шуруй до батька! Я хоч трохи поживу без тебе!” Проте знаходила безліч причин, щоб заспокоїти свою материнську совість: у Чехії зовсім не бідний батько, а мама дорослій дівчині не дуже вже й потрібна. Їй же, Ларисі, треба влаштовувати своє життя.
***
Ще з півроку тривало Ларисине “щастя”. Зовсім скоро в її душі закралася підозра, що Толіка тримають тільки її гроші. Якось тиждень лікувалася на денному стаціонарі, і жодного дня він не забрав її машиною – завжди знаходив якісь важливі відмовки. А одного разу, коли її таксі зупинилося на світлофорі, помітила навпроти Толікову машину – поряд з ним сиділа молода жінка. У той же день він клявся-божився, що це була просто колега. А згодом став затримуватися в інституті. У ті тривожні вечори ходила сама не своя: її душу заполонив страх, що він знайшов молодшу. І серед ночі влаштовувала йому такі розборки, що навіть забувала про сусідів. Після чергового бурхливого скандалу Толік, не стримуючись від люті, схопив її за халат:
– Подивися на себе в дзеркало! – сичав просто в обличчя. – Та якби не твої гроші, потрібна б ти була мені сто літ! – і, кинувши ключі від квартири на підлогу, з усієї сили гримнув дверима.
***
Толік не давав про себе знати уже зо два тижні, перед тим забрав усі свої речі. Та незабаром Лариса довідалася про його “долю”. У п’ятницю ввечері вирішили з подругою зайти в “літній” ресторан. І треба ж так, що через деякий час під’їхала Толікова машина, подарована Ларисою. Галантно відчиняючи дверцята, він подав руку жінці... набагато старшій за себе. Але тільки вони сіли за столик, як Толік випадково помітив Ларису – вона з ненавистю дивилась на нього. Перелякано відвівши погляд, він шепнув щось своїй супутниці, і вони швиденько поїхали.
...У той же вечір Лариса відчула себе настільки самотньою, всіма покинутою, що хо-тілося напитися таблеток. “Треба подзвонити до Тані – і стане легше”, – вчепилася за цю думку, як за рятівну соломинку.
– Доцю, як ти? – голос її бринів від сліз.
– Та відстань! Хоч трохи поживу без тебе!
Замість співчуття, Лариса почула у трубці короткі гудки...
Олена ПАВЛЮК
