Дениско: «Тату, віддай мої гроші!»
“Пише до вас читачка із села Заболоття Любомльського району Волинської області Ніна Мартинюк. Допоможіть мені одержати гроші на мого сина Дениса Мартинюка. Два роки тому я вийшла заміж в село Менчичі Іваничівського району. Мій чоловік Віталій п’є горілку, і я пішла від нього з дитиною. Нині проживаю у своїх батьків в Заболотті. Одноразову допомогу при народженні дитини отримує мій чоловік Віталій Мартинюк, який працює в місцевому СВК “Вітчизна”. Він приїжджав провідувати мене з дитиною і обіцяв, що коли надійдуть гроші, то привезе. Вже скоро два місяці, як чоловік гроші одержав, але своїй дитині так їх і не віддав. Зараз коштів у мене немає навіть на харчування, і як далі жити – не знаю.
Я зрозуміла, що мене обманули люди, з якими жила під одним дахом. Звичайно, дитина повинна жити в повноцінній сім’ї, але що може дати їй батько, коли навіть ту допомогу, яку виділила держава, забрав собі. Він же не заробив ці гроші, а вкрав у своєї дитини. Чи може після цього взагалі називатися батьком? Хочу сказати, що свідоцтва про народження дитини і свідоцтва про одруження у мене немає. Всі документи у чоловіка. Розлучитися з ним я не можу, бо дитині ще не виповнився рік (15 січня моєму синові Денису було чотири місяці). Три місяці уже живу в батьків. Прошу – допоможіть мені. Я написала заяву в Іваничівську прокуратуру.”
Досить часто люди звертаються в редакцію як в останню інстанцію. І цей крик душі теж не залишив нас байдужими. Прочитавши листа молодої мами, я відразу ж відправився в село Менчичі. Головний бухгалтер СВК “Вітчизна” Таїсія Недоріз видала довідку, в якій сказано, що у грудні 2005 року Віталій Віталійович Мартинюк отримав одноразову допомогу при народженні дитини в сумі 4144 гривні. Місцеві мешканці, коли дізналися, з яким питанням приїхав, сказали: “І що та Ніна хотіла, жила в розкоші. Адже Віталік – один син у батьків, його мати працює завфермою”.
Батька чотиримісячного Дениса, Віталія Мартинюка, ми знайшли на фермі, того дня якраз вивозили гній на поле. Розмови у нас не вийшло. Чоловік переминався з ноги на ногу, говорив неохоче, ніби видавлюючи із себе слова. Я запитав: чому не віддає одноразову допомогу своїй дружині?
– Не дам їй ті гроші, бо вона хоче за них квартиру в Любомлі купити. (Хоча я сумніваюся, що за таку суму, яку отримав чоловік, можна в прикордонному містечку Любомль купити хоча б якесь житло – авт.) Я малому буду давати гроші. Що треба йому, нехай вона дзвонить, то я куплю й привезу.
– Ви ж батько, у вас син. Як дружина має його ростити, виховувати? За які кошти? Як зараз має жити ваш хлопчик? – поцікавився у Віталія. – Адже дружина не має за що купити вашому синові дитяче харчування. Вас совість не мучить?
– Я їй давав недавно гроші – триста гривень. Коли малого виписали з лікарні. Їй має хватити. Допомагати буду тільки синові. Ті гроші переведу в банк, відкрию рахунок на малого.
На запитання, чи збирається Віталій в майбутньому жити зі своєю дружиною, він відповів:
– Як вона схоче. Їздив, просив, але не захотіла.
Після розмови з Віталієм Мартинюком стало зрозуміло – чоловік ці гроші дружині не збирається віддавати. Він повторював одне:
– Вона гроші не отримає. Я віддам тільки малому.
А ще мене здивувало, що Віталій жодного разу не назвав дружину по імені, тільки “вона”, а на сина казав “малий”. Вражає й інше – чого в батька не виникає запитання, як зараз росте його син. Що він сьогодні їв? Що буде їсти завтра? Адже молоко, вітаміни та фрукти хлопчикові зараз дуже потрібні, бо він росте. Чоловіче, це ж твій син, який носить твоє прізвище, твоя кровиночка. Але батько вперся – не дам, і все.
– Ми жили з Віталиковими батьками півтора року. Він працює механізатором. Коли я була вагітна, чоловік сильно пив. Думала, народиться дитина, то перестане. Але чоловік ще й почав на мене руку піднімати. Тільки з’явилися перші синці, я забрала сина і поїхала до своїх батьків. Згодом подзвонила чоловіку й сказала: “Не маю грошей на дитяче харчування”. А він відповів: “Я ще в тебе й дитину відсуджу”. Його зовсім не цікавить, як ми зараз живемо. Адже гроші дала держава саме в перший рік, щоб можна було повноцінно дитину харчувати. Він давав мені триста гривень, коли я з Денисом лежала в лікарні, але самі знаєте, чого варта сьогодні така сума. Мені здається, забрати гроші в своєї дитини – це підлий вчинок. Він придумує різні причини, аби тільки їх не віддати. Я сьогодні не маю жодної копійки, – каже зі сльозами на очах Ніна. – Невже мого чоловіка совість не мучить? Зараз якраз в малого зубчики ріжуться. Я не сплю ночами, а він п’яний дзвонить. У нас в родині ніхто не п’є. Після всього, що сталося, з ним жити не буду.
Коли передав жінці допомогу від редакції, Ніна витерла сльози, подякувала й додала:
– Рідний батько не дає, а чужі люди про нас турбуються…
Редакцію повідомили, що заяву Ніни Мартинюк розглядає прокуратура Іваничівського району. Щоб отримати дитячі гроші, жінці необхідно звернутися в суд.
У відділі соціальних виплат виконавчої дирекції Волинського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності повідомили, що постановою Кабінету Міністрів від 21 квітня 2005 року № 315 встановлено порядок призначення одноразової допомоги при народженні дитини в сумі 8 тисяч 497 гривень 60 копійок. Перша виплата – 3 тисячі 384 гривні, решта суми розподіляється на місяці, поки дитині не виповниться один рік.
Волинська область
| Comments: |
