Вдочерила… чоловікових дітей

Недавно у службових справах довелося побувати у Москві. На пероні, коли я чекав свого поїзда, мою увагу привернула жінка з трьома дітьми. Я вже відійшов далі, як почув своє ім’я і прізвище. У незнайомці впізнав однокласницю, з котрою не бачився ще з випускного вечора! Слово за слово – і вона розповіла про свою долю.
– Заміж вийшла рано, після школи. З чоловіком виїхали в Казахстан, я працювала в дитсадку, він – трактористом. Жили в достатку, дружно, мали сина. Але згодом чоловік став затримуватися на роботі, а одного дня й зовсім не прийшов. І ми розлучились. Років два-три жила з сином. Чоловік не раз приїжджав, просив пробачення, але я не простила. І він поїхав назавжди. Заміж вдруге виходити не хотілося, хоч і була нагода. І раптом мені прийшов лист – писали незнайомі люди (не знаю, хто і як дізнався мою адресу). В листі йшлося про трагічну загибель в аварії мого чоловіка Петра і його дружини Марії. Від них лишилося двоє дівчаток, а родичів не було. “І куди їх притулити?” – писали незнайомі люди. Душевна рана ніби загоїлась давно, а тут серце стиснулося, защеміло, голова пішла обертом – я тоді ходила, як поранена пташина, – вона розстебнула плаща, зняла з шиї шарфа, наче він заважав їй говорити. – Що робити з дітьми? Хто їх догляне? Шкода мені їх стало. Полетіла через високі гори в далекий північний край відразу ж. Якщо люди написали мені, значить, вірять, значить, я потрібна. Подивилась на тих дівчаток, такі вони гарні. Якраз їли гороховий суп – сусідка принесла. Познайомилася з ними, оформила документи і прилетіла назад. Так я вдруге стала матір’ю…
Я дивився на дітей. Дівчатка бігали за голубами, а хлопчик переводив погляд то на мене, то на маму. Подумалося: скільки треба було тепла, материнської ласки і всеперемагаючої любові, щоб зігріти і своє дитя, і двійко чужих?..

• Нравится
•