Пухлина, як гусяче яйце

Оксана – симпатична молода жінка, гарно одягнена, життєрадісна, приємно вражає її мила усмішка, здається, що душа її відкрита усім. Але такою щирою і привітною вона стала не так давно. Для Оксани та її батьків «найсвятішими» завжди були радянські ідеали, віруючих же людей вважали примітивними, неосвіченими, неакуратними, похмурими – такими собі «заблудшими овечками». Тому громом серед ясного неба для цієї сім’ї стала новина, що їхній син вирішив поєднати свою долю з дівчиною з віруючої сім’ї.
– Ми були в шоці, – згадує Оксана. – Я не розуміла: як мого брата, сучасного розумного хлопця, тягнуло до неї?! Але, коли побачила її, моя думка про віруючих трохи змінилася. Хоч Лєна була скромною, мовчазною дівчиною, але не такою «заблудшою овечкою» – акуратна, освічена, приємна.
Саша, одружившись, залишив Олену зі своїми батьками, а сам поїхав закінчувати навчання у військовій академії. В сім’ї не уявляли, як будуть жити разом з «такою» невісткою, яка часто усамітнювалась для молитви. І тому проти Олени повстали Сашині мама і сестра, батько ж був толерантнішим – на нарікання рідних постійно повторював: «У кожного в житті свої захоплення, і тому треба поважати вибір Лєночки». Та Оксана навідріз відмовилась поважати віру невістки і якось запевнила маму:
– Я тобі обіцяю, що максимум через півроку вона забуде про свого Бога.
Вони й припустити не могли, що у своїх молитвах Олена просила Господа одного – навернути на шлях праведний нових родичів. Їх дратувало, особливо Оксану, те, що невістка кожного вечора зачиняла двері у свою кімнату – знали, що вона знову молиться і читає «свою» Біблію. Правда, коли Лєна була на роботі, Оксана інколи заходила в її кімнату і брала до рук Біблію. Але, пробігши по сторінках і нічого не зрозумівши, зі злістю жбурляла її на ліжко.

Віру в Бога подарував сон

Та однієї ночі Оксана побачила дивне видіння, яке повністю змінило її моральні цінності. Уві сні їй простягав зелену гілочку чоловік, від якого йшло яскраве сяйво і приємне тепло...  Оксана була вражена – по щоках текли сльози, відчула, що прокинулася зовсім іншою людиною. Своїм дивним сном відразу ж поділилася з невісткою.
– Нарешті Господь почув мої молитви, – раділа Олена. – До тебе приходив сам Бог...
Коли Оксана оголосила батькам, що най-ближчого дня піде з Оленою до церкви, мама була шокована – вона ніяк не могла повірити у доччине рішення і відмовляла її.
– Біля церкви я почула гарний спів, – згадує Оксана, – і відчула таке полегшення та блаженство. А коли сказали: «Грішники, покайтеся», я впала на коліна і гірко ридала, постійно повторюючи: «Господи, прости...» Після того в мене почалося зовсім нове життя, я постійно ходила в церкву, молилася, читала Біблію...  

День операції – найщасливіший

Та Бог посилає не тільки душевний спокій, віру, а й життєві випробування – такі, які людина зможе винести. Якось випадково на правій груді Оксана виявила невеличку гульку. Після обстеження лікарі підтвердили, що це злоякісна пухлина, і призначили купу ліків. З часом стало віднімати правий бік, боляче було поворушити шиєю, важко підняти руку.
– Мені було дуже тяжко дивитися на страждання дочки, – витирає сльози Оксанина мама. – На всі обстеження, аналізи ходила з нею. Але я вірила тільки лікарям, а не молитвам.
Та лікування успіхів не принесло – за цей час пухлина виросла до розмірів... гусячого яйця! Медики вирішили, що Оксані терміново треба ампутувати грудь, бо хвороба могла розвинутися і на другій.
У той день, коли мала лягати в лікарню на операцію, Оксана вирішила прийняти причастя. І якраз в той час за її здоров’я молилися студенти інституту, де вчилася.
– Господи, я беру Твоє тіло, розтерзане, побите, замордоване, яке поклав Ти заради мого спасіння, – промовляла Оксана. – П’ю Твою кров, яка пролилася заради мого вічного життя, що дав нам, грішним...
Це було о другій годині дня. А через три години лікар УЗД проводив повторне обстеження. Він здивовано дивився то на Оксану, то на екран, просив її встати, лягти на бік, підняти руку...
– Ти знаєш, я нічого не бачу!
Незвичайному зціленню дивувалися й інші лікарі – не могли повірити, що пухлини розміру гусячого яйця й сліду не було!

***
– Я дуже дякую Господу Богу за те диво, яке Він мені подарував, – усміхаючись, закінчує свою розповідь Оксана. – Тепер я по-іншому дивлюся на цей світ, на все, що відбувається навкруги. Моя мрія – вийти заміж, народити дітей, виховати їх. А ще – дуже хочу дожити до тієї миті, щоб взяти на руки онуків, піднести до неба і з радістю сказати: «Господи, це найбільший дарунок за те, що Ти навернув мене на путь істинний, вселив в моєму серці віру і зцілив мою грішну душу...»
Олена ПАВЛЮК