Привид у військовій формі

Старовинний військово-штабний будинок з колонами біля парадного входу, в якому живе подружжя Шатилових, знаходиться на території колишнього військового містечка. Через дорогу від нього розташоване Личаківське кладовище. На першому поверсі цього будинку проживає 45-річний полковник у відставці Сергій Шатилов.

Вперше привид у квартирі Шатилових з’явився п’ять років тому. Правда, спочатку побачили його не самі господарі. Пізно ввечері Сергій приїхав додому разом з товаришем по службі і залишив його заночувати у себе. Перед сном гість пішов у туалет, а через кілька секунд увірвався до господарів з перекошеним від жаху обличчям. Коли чоловік трохи отямився від шоку, розказав, що бачив на стелі двері на... той світ і наче якась чорна постать простягала до нього руки. Господарі спочатку подумали, що гість просто втомився з дороги, і не надали цьому значення. Але незабаром вони самі побачили загадкового прибульця.
– Зазвичай він з’являється при повному місяці. Але іноді приходить і в інший час, – розказав Сергій кореспондентам газети “Факти”, які приїхали спеціально, щоб зафіксувати цього привида. – Ми помітили, що за дві години до візиту всі щури у паніці кидаються до щілин в підлозі, під якою знаходиться каналізація, і ховаються там. Спочатку відблиски наче підсвічують павутиння і вентиляційні отвори, потім грюкають двері, хоча протягів немає. На стіні туалету, майже під самою стелею (а висота до стелі 5 метрів), з’являється щось схоже на великий овал, в якому потім з глибини поступово проявляється чорна постать і починає щось незрозуміло буркотіти, явно звертаючись до нас. Видовище моторошне, аж волосся дибки стає. Такий жах охоплює.
Спочатку ми з переляку вискакували в коридор, потім бігли в кімнату, запалювали свічку перед іконою. Було чути, як завивання розноситься по всьому будинку. Але далі своєї “резиденції” привид не виходить. Мабуть, наш “гість” – військовий. Видно обриси старовинного мундира (схожого на австрійський), збоку висить щось на зразок шаблі. Іноді мені здається, що він щось вимагає від нас, а іноді просто вигукує слова німецькою мовою. Кілька слів я запам’ятав, і мої друзі, військові перекладачі, переклали мені: “Забирайтесь геть!” Після опівночі ми з дружиною в туалет не заходимо, залишаємо там світло на всю ніч. Коли щури подають “сигнал”, йдемо до друзів. Ночуючи у них, відчуваємо полегшення.
Літня місцева жителька розказала легенду, яку вона чула від своєї мами. Ще в австрійські часи один військовий закохався в красиву дівчину і домовився зустрітися з нею під час своєї караульної служби. Але у темряві не впізнав її і випадково застрелив. Солдат в одну мить посивів, прокляв службу і після цього повісився прямо в караульному приміщенні. Можливо, це його душа до цього часу ніяк не може заспокоїтися?
Почувши цю історію, Сергій запросив священика, який освятив житло. Після цього будинок трохи заспокоївся.
Чесно кажучи, це неопалюване п’ятиметрове приміщення дійсно гнітюче: стіни з розбитої цегли, чорна стеля в багатьох місцях затягнута павутинням. Велика кухня – без мийки, газу і води. З неї можна пройти до двох маленьких підсобних приміщень і у невелику спальню. Довгий коридор веде в умивальну кімнату з єдиним краном, там же за перекошеними дверима знаходиться туалет.

Цей будинок збудований в 1890 році. Він входив до споруд австрійської армійської частини. В нашій квартирі тоді  дійсно розташовувалось караульне приміщення. Поруч – конюшні. В радянські часи тут дислокувалися різні військові частини.
Сергій приїхав в Україну на початку 90-х років з Москви, після навчання у Військовій академії. Це був час масового повернення офіцерів, які відгукнулись на заклик наших політиків повертатися на батьківщину. Командир частини запропонував тимчасово пожити разом ще з однією сім’єю у порожній кімнаті цієї службової “караулки”. Діватися було нікуди, і в січні 1993 року вони тут оселились. Незабаром їх сусід отримав квартиру, а вони з дружиною ось вже 13 років живуть тут, постійно відчуваючи дискомфорт і жах. Оптимізму не додає і сусідство з Личаківським кладовищем.
– Будинок наче у наступ пішов проти нас: з’явилась пліснява, блохи і мурахи. У туалеті провалилась підлога, прямо під нею протікають нечистоти каналізаційних стоків, з яких через щілини в підлозі вилазять величезні щури. А які жахливі сни тут сняться!
Між тим годинникова стрілка підходила до опівночі. Приготувавши фотоапарати, у повній темряві кореспонденти з господарями пішли в туалет, де зазвичай з’являється привид. Але потойбічного візитера не було. Господарі знизали плечима: “А що ви хотіли? Щоб привид на ваше замовлення з’явився?”
Ми знову повернулися до кухні. Біля третьої години ночі щури притихли. Сергій аж підскочив – це вже був сигнал. Ми обережно підбираємося до дверей туалету. Відчинили двері і... остовпіли. Під високим дахом чітко видно великий світлий овал. В його центрі поступово переміщається темна пляма, яку можна сприйняти за обриси людини. На нас дує холодом, а у повітрі роздається глухе буркотіння. Ми з Сергієм клацаємо фотоапаратами. Видіння миттєво зникає. Але, на жаль, на плівці нічого не зафіксувалось.
– Ось так і живемо! – сумно розводить руками Сергій. Віддав армії 27 років, став інвалідом, а квартири так і не заслужив.