Дід і «віагра»

Вистояти на базарі у спеку чи мороз дуже непросто. Але діда Василя ніщо не лякає. Яка б погода не була, він сидить біля свого столика з різним залізяччям, терпляче чекаючи на свого покупця.
– Діду, – одного разу не витримую я, – і чого б то вже вам тут мерзнути, мучитись? Самі ж казали, що маєте хорошу пенсію, власну хату, город, тримаєте якусь курку, свиню, корівку у хліві. І ліки за пільговими цінами в аптеці для ветеранів берете. Сиділи б собі вдома у теплі, коло баби своєї, вона ж нічого собі жіночка, і добра до вас. Бачив якось, коли приходила.
І тут діда “прорвало”.
– От ти кажеш, що пенсія хороша, що сало, яйця і масло свої маю. І ліки, коли припече, купляю дешевше. Так то ж наші ліки дешевші, а заграничні?! Піди подивись скільки одна тільки “Віагра” коштує! Якби не цей базар, то й моєї хорошої, як ти кажеш, пенсії на неї не вистачило б. А без неї, по собі добре знаю, не буде мені ні тепла, ні доброї, по-твоєму, баби. Отож, і сиджу тут, а ви мені кажете…

Федір БОНДАРУК,
м. Луцьк