Брестських захисників у Буцині бандерівці не вбивали
У сюжеті, який прозвучав на Волинському радіо ще наприкінці червня минулого року, ветеран радянської армії розповів про такий історичний факт. У липні 1941 року окремі бійці Брестського гарнізону, яким вдалося вирватися з оточення, проривалися до своїх. І нібито біля села Буцинь (Старовижівський район) їм у спини з лісу відкрили вогонь українські “націоналісти”. Така інформація, яку ветеран подав як незаперечний факт, відразу занепокоїла, адже історичними дослідженнями рідного краю займаюся ще з початку 90-х років. Мені вдалося віднайти очевидців, які пригадали ті події і дуже обурилися їхнім перекрученням у розповіді ветерана. Що ж насправді відбулося в далекому 1941 році в Буцині?
Оунівців знищили ще до початку війни
На початку 1940 року в селі Буцинь 24-річним вчителем Миколою Богуславським був створений підпільний осередок ОУН. Ця організація нараховувала близько п’ятдесяти членів з Буциня та навколишніх сіл. У групу підпільників із села Буцинь входили Пилип Сорока, Ганна Сорока, Семен Кібич, Семен Сметюх, Олексій Сметюх, Михайло Барей, Юрій Баран і навіть колишній комуністичний активіст Михайло Титюк, якого Микола Богуславський зумів переконати й переагітувати.
Першим з підпільного осередку заарештували вчителя Миколу Богуславського у жовтні 1940 року в селі Седлище, яке тоді було ра-йонним центром. Після проведення слідства енкаведисти відправили його до Ковельської тюрми. Керувати організацією залишився Михайло Титюк. Але в травні 1941 року їх “продали” місцеві односельчани. Спочатку заарештували і відправили в Луцьку тюрму Пилипа Сороку, а перед самим початком війни – Семена Кібіча і Семена Сметюха, де він і загинув в перші дні війни від куль енкаведистів. Пізніше заарештували майже всіх найбільш активних членів ОУН у навколишніх селах.
25 травня 1941 року, знову ж таки не без допомоги сільських комуністичних активістів, НКВС “рознюхало” місце перебування групи Михайла Титюка, який разом зі своїми товаришами Михайлом Бареєм, Юрієм Бараном змушений був переховуватися в хаті на горищі односельчанина Євгена Созоніка. А третім перебував разом з ними учень сьомого класу Андрій Созонік, який тимчасово проживав у дядька Євгена і допомагав їм. Коли декілька енкаведистів вдерлися на подвір’я і почали шукати Титюка, піднімаючись по драбині на горище, в одного з них Михайло вистрілив, і той впав мертвим. Тим часом із Седлища прислали підмогу. Першим з горища вдалося вискочити хлопчику Андрію, вибігти на Буцинську дорогу і втекти. У той момент біля хати зав’язався нерівний бій. Та все ж підпільники вирвалися з оточення, але коли вони втікали на Буцинську гору, то першим поранили в ногу кулеметною чергою Титюка, який, стікаючи кров’ю, пробіг ще декілька метрів і був смертельно скошений кулею, випущеною енкаведистом. Поранений Міша Барей забіг на Сереховицьку територію, де його наздогнав і добив прикладом по голові односельчанин, комсомольський активіст Віктор Созонік. Наздогнала куля також і Юрія Барана. Так до початку війни тимчасово перестав діяти Буцинський підпільний осередок ОУН.
Десь приблизно в середині липня 1941 року жителі Буциня та родичі загиблих перепоховали на місцевому кладовищі тіла вбитих енкаведистами членів ОУН. А на їхній могилі встановили високий дерев’яний хрест з написом: “Тут покоїться прах убієнних 25.05.1941 р. Михайло Титюк, Михайло Барей, Юрій Баран. Вічна пам’ять борцям за волю України”, який чудом зберігся до наших днів.
Першим з підпільного осередку заарештували вчителя Миколу Богуславського у жовтні 1940 року в селі Седлище, яке тоді було ра-йонним центром. Після проведення слідства енкаведисти відправили його до Ковельської тюрми. Керувати організацією залишився Михайло Титюк. Але в травні 1941 року їх “продали” місцеві односельчани. Спочатку заарештували і відправили в Луцьку тюрму Пилипа Сороку, а перед самим початком війни – Семена Кібіча і Семена Сметюха, де він і загинув в перші дні війни від куль енкаведистів. Пізніше заарештували майже всіх найбільш активних членів ОУН у навколишніх селах.
25 травня 1941 року, знову ж таки не без допомоги сільських комуністичних активістів, НКВС “рознюхало” місце перебування групи Михайла Титюка, який разом зі своїми товаришами Михайлом Бареєм, Юрієм Бараном змушений був переховуватися в хаті на горищі односельчанина Євгена Созоніка. А третім перебував разом з ними учень сьомого класу Андрій Созонік, який тимчасово проживав у дядька Євгена і допомагав їм. Коли декілька енкаведистів вдерлися на подвір’я і почали шукати Титюка, піднімаючись по драбині на горище, в одного з них Михайло вистрілив, і той впав мертвим. Тим часом із Седлища прислали підмогу. Першим з горища вдалося вискочити хлопчику Андрію, вибігти на Буцинську дорогу і втекти. У той момент біля хати зав’язався нерівний бій. Та все ж підпільники вирвалися з оточення, але коли вони втікали на Буцинську гору, то першим поранили в ногу кулеметною чергою Титюка, який, стікаючи кров’ю, пробіг ще декілька метрів і був смертельно скошений кулею, випущеною енкаведистом. Поранений Міша Барей забіг на Сереховицьку територію, де його наздогнав і добив прикладом по голові односельчанин, комсомольський активіст Віктор Созонік. Наздогнала куля також і Юрія Барана. Так до початку війни тимчасово перестав діяти Буцинський підпільний осередок ОУН.
Десь приблизно в середині липня 1941 року жителі Буциня та родичі загиблих перепоховали на місцевому кладовищі тіла вбитих енкаведистами членів ОУН. А на їхній могилі встановили високий дерев’яний хрест з написом: “Тут покоїться прах убієнних 25.05.1941 р. Михайло Титюк, Михайло Барей, Юрій Баран. Вічна пам’ять борцям за волю України”, який чудом зберігся до наших днів.
Енкаведисти розстрілювали невинних селян
В один з погожих днів липня 1941 року юнак Міша Кошелюк пас корів неподалік шосе Буцинь-Стара Вижівка. Десь в післяобідню пору він та інші односельчани бачили, як між Седлищем і Буцинем йшли по тракту червоноармійці, чоловік п’ятдесят, озброєні і знесилені – очевидно, проривались до своїх. Ще живі свідки тих подій стверджують: ніхто тоді червоноармійців не зачіпав і ніякої стрілянини не було, бо підпільної орга-нізації на той час не існувало.
Зате енкаведисти в перші дні війни встигли залишити свій чорний слід в Буцині. Їдучи селом, вони, як озвірілі, схопили трьох ні в чому не винних селян, яких після розстрілу за селом вкинули в криницю. Серед інших в селі вбили також поляка Яцунського, лікаря за професією, якого з приходом “совєтів” прислали з Ковеля. Його і одного маленького хлопчика схопили прямо на дорозі. Їх енкаведисти не зрозуміло за що розстріляли в колишньому саду поляка Пензовського.
Під час німецької окупації тут знову почала відроджуватись ОУН. В село із “совєцької” неволі після довгих блукань повернулися Пилип Сорока, його сестра Ганна і Олексій Смітюх. Ходили чутки, що вчителю Миколі Богуславському також вдалося живим вийти з тюрми. Одні кажуть, що він загинув при загадкових обставинах у 1943 році, інші – що розстріляний в Ковельській тюрмі. В село повернувся і колишній активіст КПЗУ Віктор Созонік. Односельчанин Федір Кошелюк впізнав його, бо ще в травні 1941 року встиг побачити, як він докінчив розправу над Мішею Бареєм, якого переслідували енкаведисти. Весною 1942 року жителі Буциня пасли корови за селом і там натрапили на голову і тіло вбитого Віктора Созоніка.
Зате енкаведисти в перші дні війни встигли залишити свій чорний слід в Буцині. Їдучи селом, вони, як озвірілі, схопили трьох ні в чому не винних селян, яких після розстрілу за селом вкинули в криницю. Серед інших в селі вбили також поляка Яцунського, лікаря за професією, якого з приходом “совєтів” прислали з Ковеля. Його і одного маленького хлопчика схопили прямо на дорозі. Їх енкаведисти не зрозуміло за що розстріляли в колишньому саду поляка Пензовського.
Під час німецької окупації тут знову почала відроджуватись ОУН. В село із “совєцької” неволі після довгих блукань повернулися Пилип Сорока, його сестра Ганна і Олексій Смітюх. Ходили чутки, що вчителю Миколі Богуславському також вдалося живим вийти з тюрми. Одні кажуть, що він загинув при загадкових обставинах у 1943 році, інші – що розстріляний в Ковельській тюрмі. В село повернувся і колишній активіст КПЗУ Віктор Созонік. Односельчанин Федір Кошелюк впізнав його, бо ще в травні 1941 року встиг побачити, як він докінчив розправу над Мішею Бареєм, якого переслідували енкаведисти. Весною 1942 року жителі Буциня пасли корови за селом і там натрапили на голову і тіло вбитого Віктора Созоніка.
***
Незважаючи на зміну влади в Україні, низкою ЗМІ “вилито” найбруднішу брехню і перекручення фактів боротьби ОУН-УПА. У своїх виступах ветерани Великої Вітчизняної розповідають про жорстокість повстанців на противагу священній боротьбі солдатів під проводом Сталіна. Як не прикро, простим фронтовикам із сіл, яких залишились одиниці, слова для виступу навіть на мітингах, як правило, не дають – бояться, що ненароком можуть сказати правду і тим самим розвіяти радянські міфи. Всі ми свідки й того, як штучно певними політичними організаціями розпалюються протистояння між воїнами УПА і ветеранами радянської армії. Тому й досі залишаються відкритими два питання: коли в незалежній українській державі нарешті будуть гідно пошановані вояки УПА та репресовані і як українці, виховані на міфах, сфальсифікованих фактах, очорнених іменах, подіях, можуть збагнути свою історію?
Петро ВІЛЬЧИНСЬКИЙ,
м. Ковель,
Волинська область
| Comments: |
