Винахідливі Остапи Бендери від «військкомату» і «депутата»

Листопадового дня дві сусідки зустрілися у дворі: одна  винесла сміття, а друга випустила погуляти улюбленого кота. У цей час порівнявся з ними, проминувши смітники, солідний чоловік з папкою під пахвою. Чемно привітався і запитав, чи не знають, бува, де тут проживає вдова фронтовика Савченка. Жінки, знизавши плечима, поцікавилися, а навіщо вона йому, хто він і звідки?
– Я з військкомату, уточнюю списки вдів війни. Може, у вас є такі, кого ми ще не записали? Бо будемо до Нового року по чотириста гривень видавати.
– Та звідки ви їх візьмете? – поцікавилася недовірлива молодичка.
– А з “Криворіжсталі”. Три мільйони держава виділила на соціальну допомогу учасникам бойових дій, вдовам та інвалідам війни, – “вішав лапшу” на вуха благодійник від “військкомату”.
Слово за слово, і почали пригадувати жінки, хто ж у їхньому домі підпадає під цю категорію. Згадали, що у Валентини Степанівни чоловік фронтовик. Помер давним-давно, але нагород, здається, мав дуже багато. Чоловік подякував і відразу зайшов за вказаною адресою. Повірила йому і вісімдесятирічна господиня, побачивши папку з паперами. Тим паче, що назвав її і по імені, і по батькові, і прізвище. Показала чоловікові бойові нагороди: чотири ордени і двадцять чотири медалі! Візитер, прощаючись, наказав жінці завтра о дванадцятій неодмінно зайти у 18-й кабінет військкомату…
Коли у зазначений час вдова з’явилася, звісно, ніхто її тут не чекав. Працівник військкомату відразу зорієнтувався і негайно відправив відвідувачку бігти додому, доки пройдисвіт не обчистив квартиру. Прибігла. Двері були замкнені, проте, відкривши шухляду з “бойовим” спадком чоловіка, не дорахувалася чотирьох орденів. Причому, із трьома до них паспортами.
В муках сумління, що через їхню необачність трапилося лихо, сусідки постаралися пригадати геть усе і особливо портрет афериста. Це було нескладно, адже кожна про себе відзначила, що дуже вже він схожий на міністра внутрішніх справ Луценка. А по фотороботу відразу визначилися: він! Оперативникам було неважко знайти крадія, котрий зовсім недавно повернувся з в’язниці. Проте затриманий ордени уже встиг “сплавити”.

Днями у листі до редакції наша читачка з Цумані розповіла ще одну прикру історію про те, як дурять пройдисвіти довірливих стареньких. У них теж з’явився винахідливий Остап Бендер. І завітав до 92-річної пенсіонерки зі своїм крамом.
Приніс шість склянок, фен для волосся і невеличку картинку із зображенням Ісуса Христа. Коли спантеличена бабуся почала відмовлятися від нав’язуваного “зовсім дешево” товару, винахідливий продавець зіграв на безпрограшній струні.
– Ой, бабцю, що мені з вами робити? Завтра прийде депутат, збере дев’ятьох пенсіонерів, щоб роздати усім грошову допомогу. Якщо ви не візьмете ці речі від нього, він розгнівається, буде сварити і мене, і вас. А не підійде – йому в руки повернете усе.
Старенька зовсім розгубилася. Поцікавилася тільки, чи депутат їхній, місцевий. Одержавши ствердну відповідь, цілком довірилася улесливому молодику. А він зажадав від неї за “депутатський подарунок” 50 гривень. Бабуся дала сорок, які лежали зверху. Та гість, перелічивши гроші, висловив невдоволення, що це дуже мало за імпортний “апарат”. Старенькій стало соромно за свою скупість і вона дістала зі сховку хустинку з грішми…
Коли “депутатський посланець” пішов геть, виявилося, що з ним зникли ще 180 гривень, які той прихопив з вузличка. Бідолашна поспішила до сусідів, чи, бува, до них теж не заходив зі своїми “подарунками” невідомий. Ні, за ним і слід схолов. Бабусі викликали доньку і сина по телефону, бо старенька дуже боялася:
– Він бачив, куди я поклала хустинку, то ще прийде вночі і заб’є.

Крапку у першій історії поставить суд. Бо, як дізналася у слідчому відділі Луцького МВ УМВС, на даний час за фактом уже порушена кримінальна справа за ст. 185 ч. ІІІ КК України.
У другій ситуації шахрая, крім бабці, ніхто не бачив. Та й до міліції ніхто не звертався. Вражає у таких випадках вперте небажання обдурених оприлюднювати у пресі факти шахрайства, аби біда, що трапилася з ними, іншим стала наукою і пересторогою. Страх одиноких беззахисних стареньких не важко зрозуміти. Але ж газета з обачності ніколи не дає ні справжніх імен, ні адрес потерпілих. А відтак, коли більшість скривджених живе за принципом “моя хата скраю”, злодійський промисел лишень процвітає.