У Сибір – на сорок років

Варварі Іларіонівні Філюк вже 80 років. Але, як вона сама гірко зітхнула: “Прожила вік – доброго нічого не бачила”. І правда, не балувала її доля. Молодою була репресована, на чужині важко працювала і все життя рвалася додому, в Облапи Ковельського району. І таки повернулася… доживати віку в будинку пристарілих.

Від німців ховалася по шию у воді

Її батьки були господарями на всі Облапи. Тримали велике хазяйство і жили в добротному будинку. Працювали важко і, звичайно ж, до праці привчили всіх своїх дітей ще змалку: дочку Варвару і п’ятеро синів.
– У другій половині нашого будинку, ще за Польщі, євреї тримали лавку, – згадує Варвара Іларіонівна. – Нам було добре з ними. Ми всі підемо на поле, а стара Ривка дивиться за своїми сімома дітьми і разом за нашими меншими пригляне, нагодує усіх. І дуже вже стежила, щоб котресь з її дітей не їло нашу їжу: борщ з костомахами, ковбасу, м’ясо. Але Шепко завжди добирався до наших казанів. Поїсть – і до мами: “Тітко, я там трохи покуштував”. “Та їж, Шепку, їж, тіко гляди, аби мати не взнала”. Але Ривка таки дізналася, то так била, так била!
Зараз вже й не згадаю всіх поіменно: Берко, Срулько, Шепко, Гайка, Сося, Ушир. Тільки Ушир і залишився живий з цієї сім’ї. Решту вбили. Бо коли прийшли німці, батько казав: “Залишайтеся, будете з нами жити, поможемо сховатися”. Але стара Ривка відповіла: “Не треба, ото на нас розчинять, а на вас замісять”. Вони були дуже передбачливі.
Коли Варвара Іларіонівна згадує війну, то тільки й повторює “Ой, Боже…” Бо всякого надивилася й натерпілася. Бувало, що й у воді по шию кілька днів сиділа, так від німців ховалася.
– А то якось йду, – розповідає зі сльозами на очах, – а свого дворічного братика посадила на плечі. Тут він побачив зверху німців і давай пальчиком тицяти, показувати. Я як побігла в ліс, в кущі сховалася. І бачила, як фашисти забили жінку, що йшла за мною і несла на руках свою маленьку дочку. А дитинку залишили повзати біля мертвої мами. Отак я всю війну від німців бігала, бо якби зловили – відправили б в Німеччину.

Заможну сім’ю  у колгосп не приймали

 Після війни Варвара пішла працювати у Ковель на залізничну станцію. Коли почали будуватися колгоспи, на сімейній раді вирішено було вступати. Але скільки разів глава сімейства не носив заяви про вступ, їм відмовляли у прийнятті. Аж поки у 1947 році військові не прийшли у двір їх розкуркулювати. Так в один день з Облап вивезли 47 сімей, названих куркулями. Варвара того дня була на роботі. Ще й розпитувала у чергового про ешелон з 60 вагонів, чого це він тут стоїть? І почувши, що людей будуть вивозити в Сибір, навіть і думки не допустила, що вона вже потрапила у число вигнанців. Отак під конвоєм з робочого місця одразу посадили у вагон. Спочатку казали, що повезуть їх на Донбас, але за ніч щось передумали і відправили у Сибір, в місто Ленінськ Кемеровської області.
Варвара Іларіонівна згадує, що по приїзду їх сім’я страшно голодувала аж три роки. Помер батько й брат.
– А я 20 років відпрацювала на цементному заводі, – розповідає співрозмовниця. – Забрала ця робота у мене всю силу. Відчуття цементу на зубах і в очах ще й досі залишилося. Лише коли з Москви прийшли документи, що сім’ю вже знято з обліку, я звільнилася з цементного і пішла працювати на молокозавод. Можна було навіть додому їхати. Але куди? Я вже знала, що хазяйство відразу забрали в колгосп, а нашу хату розібрали і вивезли в Любитів. Там будувалися школа і лікарня. То й навіть місця не залишилося від нашого обійстя. Не хочу навіть згадувати ті 40 років життя в Сибіру (плаче – авт.). Кемерово і Ленінськ – це ж бандитські міста! Мене два рази підрізали, ой, страшно було…
Тому, коли її брат таки наважився їхати на Батьківщину, Варвара Іларіонівна одразу подалася за ним. І знову почалися митарства. То там поживе, то там. Своїх дітей не мала, а племінники знай повторюють: “І хто її сюди кликав, навіщо вона приїхала”. Ось так і опинилася  в Облапівському будинку для пристарілих.
– От не знаю, чи живий ще мій останній брат. Оселився десь за Луцьком. У нього є дочки, то я недавно послала туди листа…

Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>