Відкопали померлу дружину
Про цей надзвичайний випадок у 70-х роках говорив увесь Херсон. ...І навіть була публікація у місцевій пресі. Херсонців оприлюднений факт шокував. Але не менше вони були подивовані й тим, що партійні ідеологи дозволили оприлюднити таку містичну історію...
Знайомі й близькі друзі дивувалися коханню Марійки та Юрія. Вони познайомилися ще на випускному вечорі, коли зустрілися при сході сонця на березі Дніпра. Їх зустрічі переросли у велике кохання. Відразу після закінчення інституту пішли до загсу й невдовзі відгуляли розкішне весілля. Після одруження їхні стосунки зовсім не змінилися, а кохання стало ще яскравішим. Сімейне життя пригнічувала лише незрозуміла хвороба Марійки. Вона дуже часто почала нарікати на погане самопочуття. Проте лікарі не могли встановити якогось певного діагнозу, і тому лікування обмежувалося тими чи іншими вітамінами й “корисними” порадами. Коли Марійка почала втрачати вагу, Юрій кинувся шукати порятунок не лише у київських лікарів, а й навіть у московських. На той час він уже працював в обкомі партії і мав непогані зв’язки, що й допомагало “виходити” на світил науки. Але й від їхніх ліків Марійка почувалася краще лише певний час, а згодом знову молода жінка скаржилася на здоров’я і танула, як свічка, на очах. Навіть змушена була звільнитися з роботи. А всі хатні турботи фактично перейшли на руки мами й свекрухи. Юрій був у розпачі, та вдіяти нічого не міг. Одного разу завів розмову зі своїм товаришем, чи не звернутися йому до Ванги? Знав, що до неї їдуть досить поважні особи. Товариш цю ідею підтримав.
***
Про це вони завели знову мову на вечірці під час перекуру – Микола запросив Юрія з дружиною на день народження. Дійшли висновку, що треба шукати вихід на колег з Болгарії, аби ті посприяли зустрічі з відомою провидицею. Але тут на подвір’я вибігла дружина Миколи і перелякано закричала:
– Марійці дуже погано, я викликала швидку.
Через декілька секунд Юрій у відчаї, нахилившись над Марійкою і тримаючи її за руку, благав:
– Потерпи ще трішечки, зараз будуть лікарі.
– Невже їй пошкодила та грамина коньяку, – у розпачі бідкалася дружина Миколи.
Марійка задихалася й все міцніше тиснула чоловікову долоню. Її обличчя аж перекосилося від нестачі повітря, в одну мить вона відпустила руку Юрія й легко зітхнула. Він кричав не своїм голосом, не перестаючи термосити бездиханне тіло. А коли у квартиру забігли лікарі, то мало не на колінах благав:
– Зробіть що-небудь!
Але зробити вже нічого не можна було – Марійка лежала мертва.
***
Після похорону Юрія оточили неабиякою ненав’язливою увагою (він не хотів нікого чути й бачити), боячись, щоб чогось з собою не вдіяв. Кожен день він ходив на кладовище і ніяк не міг усвідомити, що дружини вже нема. Якось повернувшись з роботи додому, пригадав, що йому вже втретє нагадують принести партквиток, щоб відмітити сплату партійних внесків. Він заглянув у шухляду, де завжди лежали усі сімейні документи. Але там не було ні партквитка, ні паспорта. “Коли був похорон, напевно, кудись мимоволі поклав. А мо’, мама десь заховала”, – майнула перша думка. Проте мама по телефону сказала, що документів його не бачила, однак пригадала, що перед похоронами він, шукаючи якийсь документ, начебто виймав, а потім знову поклав і паспорт, і партквиток у внутрішню кишеню піджака. Юрій заходився шукати документи у всій квартирі, але марно – вони наче крізь землю провалились.
Тієї ночі він аж підскочив уві сні, коли йому вперше після смерті привиділася Марійка і тихо сказала:
– Твій партквиток у мене в ногах.
До ранку Юрій просидів на кухні, спалюючи цигарку за цигаркою, не в змозі прийти до тями. Того дня всі помітили неабияку пригніченість колеги, але уваги на цьому не акцентували, знаючи його душевний стан. Юрій про нічне видіння, чи то сон – і сам цього не втямив – нікому не розповів. Він прекрасно розумів, що у нього можуть запідозрити порушення психіки. Про зникнення партквитка теж нічого не сказав, знаючи, що матиме проблеми. Чоловік сподівався на те, що він все-таки знайдеться. Однак той не знаходився. Зрозуміло, про це треба було заявляти. І як тільки він наважився на такий крок, вночі знову побачив дружину і почув ту ж саму фразу: “Твій партквиток у мене в ногах”. Він знову до ранку не знаходив собі місця. І знову нічого нікому не розповів.
Наближалася партійна конференція, й було зрозуміло, що без партквитка ніяк не обійтися. Розумів: на цій проблемі треба ставити крапку. І знову йому вночі привиділася Марійка з тією самою фразою, лишень додавши: “Коли розкопаєш могилу і відкриєш труну, подивись на моє обличчя”. Юрій схопився й відразу зателефонував другу, аби той негайно їхав до нього. Цього разу вони обоє сиділи на кухні й не лише смалили цигарки, а й наливали по чарці. До ранку таки вирішили: треба негайно розповісти про це другому секретарю – його поважали за людяність і виваженість у прийнятті рішень.
***
– ...Я розумію, повірити у те, що розповів, неможливо. І так само не здивуюся, якщо Ви подумаєте, що я звихнувся. Робіть висновки і самі вирішуйте, як бути. Однак я справді хотів би відкрити труну дружини, – цим закінчив розмову з Петром Денисовичем, другим секретарем обкому партії.
***
Петро Денисович виклопотав Юрію дозвіл на розкопування могили. Посеред ночі певна бригада під’їхала на кладовище. Коли хлопці заходилися біля роботи, Юрію стало моторошно. А почувши удар лопат об труну, відчув, як терпне тіло. За лічені хвилини його гукнули, аби спускався по драбинці у яму. Відхиливши кінець вічка вбік й присвітивши добре ліхтарями, почали роздивлятися кінець труни. Всі були в шоці – там справді лежали документи! Юрій навіть не міг поворухнути рукою. Хоч і пішов на такий відчайдушний крок, проте сумнівався, що у труні жінки знайде партбілет і паспорт. Юрію, що стояв білий, як стіна, простягнули документи:
– Ну, все. Закриваємо.
– Почекайте, – ледве вимовив чоловік, а згодом додав, – підніміть усе вічко.
Коли вічко відхилили, то від побаченого оніміли усі – на спотвореному обличчі покійниці лежав довгий солітер (один з видів глистів, що паразитує у кишечнику людини чи тварини).
***
– Нарешті родина розкрила загадку хвороби і смерті їхньої Марійки. Після цього усі вони стали дуже набожними людьми, і згодом Юрій навіть розрахувався зі своєї роботи. Потрібно було вибирати між Богом і партією. Чоловік вибрав Бога... А у нашому місті після цієї неймовірної публікації у газеті хіба що немовлята не говорили про це, – цим закінчила розповідь моя колега-журналістка з Херсону.
***
Про це вони завели знову мову на вечірці під час перекуру – Микола запросив Юрія з дружиною на день народження. Дійшли висновку, що треба шукати вихід на колег з Болгарії, аби ті посприяли зустрічі з відомою провидицею. Але тут на подвір’я вибігла дружина Миколи і перелякано закричала:
– Марійці дуже погано, я викликала швидку.
Через декілька секунд Юрій у відчаї, нахилившись над Марійкою і тримаючи її за руку, благав:
– Потерпи ще трішечки, зараз будуть лікарі.
– Невже їй пошкодила та грамина коньяку, – у розпачі бідкалася дружина Миколи.
Марійка задихалася й все міцніше тиснула чоловікову долоню. Її обличчя аж перекосилося від нестачі повітря, в одну мить вона відпустила руку Юрія й легко зітхнула. Він кричав не своїм голосом, не перестаючи термосити бездиханне тіло. А коли у квартиру забігли лікарі, то мало не на колінах благав:
– Зробіть що-небудь!
Але зробити вже нічого не можна було – Марійка лежала мертва.
***
Після похорону Юрія оточили неабиякою ненав’язливою увагою (він не хотів нікого чути й бачити), боячись, щоб чогось з собою не вдіяв. Кожен день він ходив на кладовище і ніяк не міг усвідомити, що дружини вже нема. Якось повернувшись з роботи додому, пригадав, що йому вже втретє нагадують принести партквиток, щоб відмітити сплату партійних внесків. Він заглянув у шухляду, де завжди лежали усі сімейні документи. Але там не було ні партквитка, ні паспорта. “Коли був похорон, напевно, кудись мимоволі поклав. А мо’, мама десь заховала”, – майнула перша думка. Проте мама по телефону сказала, що документів його не бачила, однак пригадала, що перед похоронами він, шукаючи якийсь документ, начебто виймав, а потім знову поклав і паспорт, і партквиток у внутрішню кишеню піджака. Юрій заходився шукати документи у всій квартирі, але марно – вони наче крізь землю провалились.
Тієї ночі він аж підскочив уві сні, коли йому вперше після смерті привиділася Марійка і тихо сказала:
– Твій партквиток у мене в ногах.
До ранку Юрій просидів на кухні, спалюючи цигарку за цигаркою, не в змозі прийти до тями. Того дня всі помітили неабияку пригніченість колеги, але уваги на цьому не акцентували, знаючи його душевний стан. Юрій про нічне видіння, чи то сон – і сам цього не втямив – нікому не розповів. Він прекрасно розумів, що у нього можуть запідозрити порушення психіки. Про зникнення партквитка теж нічого не сказав, знаючи, що матиме проблеми. Чоловік сподівався на те, що він все-таки знайдеться. Однак той не знаходився. Зрозуміло, про це треба було заявляти. І як тільки він наважився на такий крок, вночі знову побачив дружину і почув ту ж саму фразу: “Твій партквиток у мене в ногах”. Він знову до ранку не знаходив собі місця. І знову нічого нікому не розповів.
Наближалася партійна конференція, й було зрозуміло, що без партквитка ніяк не обійтися. Розумів: на цій проблемі треба ставити крапку. І знову йому вночі привиділася Марійка з тією самою фразою, лишень додавши: “Коли розкопаєш могилу і відкриєш труну, подивись на моє обличчя”. Юрій схопився й відразу зателефонував другу, аби той негайно їхав до нього. Цього разу вони обоє сиділи на кухні й не лише смалили цигарки, а й наливали по чарці. До ранку таки вирішили: треба негайно розповісти про це другому секретарю – його поважали за людяність і виваженість у прийнятті рішень.
***
– ...Я розумію, повірити у те, що розповів, неможливо. І так само не здивуюся, якщо Ви подумаєте, що я звихнувся. Робіть висновки і самі вирішуйте, як бути. Однак я справді хотів би відкрити труну дружини, – цим закінчив розмову з Петром Денисовичем, другим секретарем обкому партії.
***
Петро Денисович виклопотав Юрію дозвіл на розкопування могили. Посеред ночі певна бригада під’їхала на кладовище. Коли хлопці заходилися біля роботи, Юрію стало моторошно. А почувши удар лопат об труну, відчув, як терпне тіло. За лічені хвилини його гукнули, аби спускався по драбинці у яму. Відхиливши кінець вічка вбік й присвітивши добре ліхтарями, почали роздивлятися кінець труни. Всі були в шоці – там справді лежали документи! Юрій навіть не міг поворухнути рукою. Хоч і пішов на такий відчайдушний крок, проте сумнівався, що у труні жінки знайде партбілет і паспорт. Юрію, що стояв білий, як стіна, простягнули документи:
– Ну, все. Закриваємо.
– Почекайте, – ледве вимовив чоловік, а згодом додав, – підніміть усе вічко.
Коли вічко відхилили, то від побаченого оніміли усі – на спотвореному обличчі покійниці лежав довгий солітер (один з видів глистів, що паразитує у кишечнику людини чи тварини).
***
– Нарешті родина розкрила загадку хвороби і смерті їхньої Марійки. Після цього усі вони стали дуже набожними людьми, і згодом Юрій навіть розрахувався зі своєї роботи. Потрібно було вибирати між Богом і партією. Чоловік вибрав Бога... А у нашому місті після цієї неймовірної публікації у газеті хіба що немовлята не говорили про це, – цим закінчила розповідь моя колега-журналістка з Херсону.
Ольга ОКСАМИТ
| Comments: |
