Блудний син

Фраза вибухнула, неначе бомба. Для всіх: Коренева мати здригнулась, із сухих старечих очей бризнули сльози, вона звелася на ноги, шепочучи: “Синочку мій”, – й упала на груди спантеличеного гостя.
Отже, його прийняли за Кореня! І стара, й оце дівча, таке миле і привабливе, що й очей не відвести! А що, коли справді прикинутися Коренем і залишитися тут на день-другий! Це довгоноге диво варте й не такої авантюри! Артемова спина змокріла. А серце завмерло, бо погляд раптом упіймав на стіні в побитій шашелем рамці потемнілий лик святого. Невже раритет?! ХІХ, а може, й ХVІІІ століття! На старовинних іконах він знався, колись працював кілька років експертом в музеї образотворчого мистецтва.      
Й Артем не відсахнувся од плачучої баби. Тремтячі покручені пальці гладили його плечі, сиві ріденькі космаки, повилазивши з-під старої  хустки, неприємно лоскотали підборіддя.
– Синочку! – крізь старече хлипання проривалося єдине слово, ніби із зіпсованої платівки.
Витримати все це було нелегко. Чужі сльози, чужі руки, чужі, та ще й не зовсім приємні запахи, чорнота і пліснява занедбаного приміщення. Але несподіваний дівочий окрик та суворий утаємничений образ в кутку перевернули весь темний світ.
Обернувшись, Артем упіймав Томчин погляд і вже не міг відвести очей. Не лишитися бодай на годину Артем уже не міг. Нехай у ролі сина чи будь-кого, навіть і чорта!
Познайомившись, Томка пішла.
***
Стара Корениха недобачала і недочувала, зате язик у неї працював, як помело. Артемові це було на руку. З бабиних розповідей за якусь годину знав Коренів родовід, наче справді свій, і “синівство” тепер своє міг довести за допомогою таких деталей, як і справжній син.
Слухаючи бабу, Артем неквапно розглядав помешкання і вжахався його убогістю. Волога, аж позеленіла від цвілі  пляма на стелі, потріскані шибки у вікнах – не хата, а руїна.
Вийшов надвір, ніби випірнув з каламутного виру. Що це за мана? Чому він тут залишився? Думки стрибали, мов голодні горобці по зимовій вулиці. Шукав резон у своєму вчинку, та шляхи пошуків плутала якась авантюрна ідея. Артем стиснув кулаки. Це якесь наслання: з розсудливого, практичного, знаючого собі ціну і впевненого чоловіка враз перетворився в дурне недотепне хлопчисько. Милується, як задрипаний поет, заходом сонця, розклеївся при вигляді старої баби. “А ікона?” – схопився за рятівну зачіпку. Що ікона? Ще невідомо, чи вона справді та, якою здається здалеку.
Баба покликала Томку чистити картоплю. Несподіваний приїзд бабиного сина схвилював її. Уявляла його старим, лисим, злим, з неприємним поглядом. А тут красень з мужніми рисами обличчя і привабливими очима!.. Таких чоловіків Томка бачила лише в кіно. Ще б пак, взяти їхніх сільських парубків. П’яні, опухлі, аж сині. Є, правда, кілька нормальних (що не п’ють), та й ті якісь заморені, зануджені. Не хочеться й на танці йти до клубу, навіть коли студенти поз’їжджаються на канікули. Ці взагалі корчать із себе невідь-що, патякаючи  високі слова про духовні потреби, та не встигнеш відійти від клубу й ста кроків, як холодна і бридкa рука вже лізе до пазухи.
Томка помила картоплю, залила водою, поставила каструлю на вогонь.
– Прикрутите газ! – гукнула бабі. – Як закипить! А я збігаю додому!
Стара кивнула, підвелася і пошкандибала на кухню.
Біля хвіртки Томка зупинилася. Зиркнула на припале пилом авто, обвела поглядом бабине подвір’я – сина ніде не було. Зате був мальовничий вечір! Томка усміхнулася, розкинула руки  догори і потягнулася молодою кішечкою. Тривога, що лоскотала її душу, була млосно приємною і переростала у радісне збудження.
***
Вечеряли у світлиці. Томка не хотіла йти на цю вечерю, соромилася, та баба сама прийшла по неї і привела ледве не за руку. Коли її вуста торкалися скляного обідка і червоне вино зливалося з червоним пуп’янком, що розкривався урочистим весняним цвітом, Артем не міг відвести очей. Як добре, що він взяв у дорогу це вино.
Убогий стіл, убога вечеря, чужа стара жінка в ролі рідної матері, юна німфа, що згорає на очах від сорому і бентеги – ця похмура картина перетворювалася на романтичне панно і насичувала почуття якимись особливими відтінками.