Борис Тарасюк: «Народний Рух завоював гідне місце в історії»
Борис Тарасюк має багаторічний досвід спілкування з вітчизняними та іноземними журналістами. Чимало наших “зубрів журналістики” починали освоювати ази професії з наївних запитань на брифінгах Тарасюка. В одних випадках він виступав як політик – голова партії і депутат, в інших – як експерт, урядовець. А часом бувало, що й як “інформаційне джерело, яке побажало бути неназваним”. Останній формат спілкування з журналістами є доволі розповсюдженим у дипломатичних колах: це коли хочеться розповісти про ситуацію відверто, а посада не дозволяє.
На засіданні клубу “Політична палітра України”, яке організував для регіональних ЗМІ Журналістський фонд Національної спілки журналістів України, Борис Тарасюк прийшов як голова Народного руху України і чинний міністр закордонних справ України. І ось яка розмова вийшла.
– Борисе Івановичу, чи встигає глава МЗС за своїми закордонними відрядженнями тримати руку на пульсі внутрішнього життя країни?
– Ви знаєте, за десять місяців роботи в Уряді я здійснив 20 відряджень по регіонах України і 40 зарубіжних поїздок – можливо, більше, ніж будь-який член Уряду. Як міністр закордонних справ, я мушу добре знати життя регіонів. Неможливо проводити зрозумілу для суспільства зовнішню політику, якщо наші громадяни не розуміють мотивації наших ініціатив на зовнішній арені. Тому, з одного боку, ми намагаємося довести до регіонів інформацію про те, яку допомогу вони можуть отримати від МЗС, а з іншого боку – нам самим треба добре знати потреби областей, щоб краще спланувати свої дії.
– Головою НРУ Вас обрали у 2003 році, і Вашими соратниками по партії є такі відомі політики, як Г. Удовенко, Л. Танюк, В. Коваль, В. Куйбіда, М. Поживанов. Чим був умотивований Ваш вибір політичної сили, коли Ви приєдналися до Народного руху України?
– Народний рух завоював унікальне місце в історії Української держави. Саме він наприкінці 80-х років підняв і об’єднав українське суспільство і політичну еліту на злам комуністичної системи і домігся того, щоб Україна відновила свою державну незалежність. А вже потім Народний рух України фактично став колискою для інших патріотично-демократичних сил і партій.
Популярність та впливовість Народного руху стала причиною того, що колишня влада основний удар по патріотичних силах спрямувала саме по Народному рухові України. І це, зрештою, призвело до розколу Народного Руху, що збіглося в часі з вбивством засновника Народного Руху В’ячеслава Чорновола.
– Які нинішні взаємини колишніх половинок Руху – Народного руху України, який Ви очолюєте, та Української народної партії, лідером якої є Юрій Костенко?
– Розкол у 1999 році завдав серйозної шкоди національно-патріотичним силам. Із самого початку я виступав за об’єднання двох Рухів. Щоправда, партія, яку очолює Юрій Костенко, незабаром змінила назву і цим зняла питання об’єднання Рухів. Ми досі не виключаємо об’єднання двох споріднених партій, які мають схожий електорат. Хоча на нинішньому етапі ми маємо різні погляди щодо тактики на майбутніх виборах. Як відомо, керівництво УНП спочатку взяло курс на створення „правиці”, зараз говорить про створення „Блоку Юрія Костенка”. На мою думку, і те, й інше за сьогоднішніх умов є нереальним і тільки „вимиває” національно-патріотичні сили, які б могли підтримати на виборах платформу Президента України і стати основою майбутньої нової коаліції. Ми послідовно виступали і виступаємо за об’єднання сил, які підтримували на виборах 2004 року В. Ющенка в єдиному міцному блоці. Ну, а якщо говорити про людський фактор, то це об’єднання фактично сталося після одруження дочки голови НРУ і сина голови УНП, в яких народилася дитина (сміється).
– Основні ваші прихильники живуть на заході України?
– Найсильніші і найстаріші організації НРУ знаходяться на заході держави – це, так би мовити, традиція. Але в останні роки помітно міцнішають організації в Миколаївській, Херсонській, Одеській областях. Набирають сили і парторганізації на Луганщині, Донеччині та Сумщині. Лише за останній квартал до Руху прийшло близько трьох тисяч нових членів. Це, здебільшого, молодь, інтелігенція. З часу, коли я був обраний головою НРУ на альтернативній основі, чисельність наших лав зросла удвічі. Подвоїлася і кількість партійних організацій.
– З ким піде на вибори НРУ?
– Я вже про це дещо говорив, але наголошу ще раз – НРУ був ініціатором створення блоку “Наша Україна” на початку 2002 року і брав активну участь у коаліції “Сила народу”. Ми стали першою силою, яка запропонувала В.Ющенку балотуватися на виборах Президента України. Тому було б дивно і непослідовно зрадити В.Ющенка й піти окремо.
Крім того, рішенням останнього з’їзду ми закликали всі патріотично-демократичні сили об’єднатися заради здобуття остаточної перемоги на виборах 2006 року. Саме над виконанням рішення з’їзду я й працюю.
– Які розчарування спіткали Вас протягом року після перемоги Помаранчевої революції?
– Успіхів було набагато більше, ніж причин для розчарування. Подивіться на зовнішню політику: торік за 10 місяців Україну відвідали сім міністрів закордонних справ, а цього року – вже 28. Це свідчить про великий інтерес до України.
Щодо відносин з ЄС, США, Росією, Польщею, СОТ, НАТО, то ми впритул підійшли до розв’язання тих проблем, які не вирішувалися роками. Ідуть переговори з ЄС про надання Україні статусу країни з ринковою економікою – нашим підприємствам це принесе сотні мільйонів доларів прибутку, який зараз вони втрачають через антидемпінгові розслідування. Ми вже на завершальному етапі в процесі вступу до Світової організації торгівлі, що теж відкриває нові ринки для наших експортерів, а Україні дає можливість починати переговори про створення зони вільної торгівлі з Європейським союзом. Україна також розпочала інтенсивний діалог з НАТО з питань членства.
Щодо розчарувань цього року, то я б назвав розкол “помаранчевої” команди, який відбувся через взаємні звинувачення та особисті амбіції. Якщо гору візьме політична відповідальність перед народом, то команда знов об’єднається. Я в це вірю.
– Не можемо оминути теми НАТО. Якщо рух України до ЄС не викликає заперечень в суспільстві, то вступ до НАТО сприймається неоднозначно.
– На жаль, український політикум ще не досяг того консенсусу, до якого прийшли в країнах Центрально-Східної Європи на початку 90-х років. Там і праві, і ліві були єдині в переконанні, що їхні країни повинні бути учасниками об’єднаної Європи, членами Європейського союзу і НАТО. І всі ці країни прийшли до ЄС через членство в НАТО. Ми є свідками активного розвитку цих країн, підвищення рівня життя їх громадян.
Українці прагнуть досягти того ж рівня добробуту, демократичних свобод, верховенства права, які існують в країнах ЄС і НАТО. Я переконаний, що українському громадянинові треба надати об’єктивну інформацію про переваги членства в ЄС і НАТО, і тоді він зробить свідомий вибір.
Дивно, що ті сили, які були колись при владі і виступали за діалог з НАТО, але не інформували суспільство про цю організацію, тепер вимагають термінового проведення референдуму по НАТО. Чому вони не ініціювали його тоді? Колишня влада не вдарила палець об палець, щоб інформувати громадян про переваги членства в НАТО і зрештою донести правду про цю організацію, розбивши стереотипи, які нам насаджувалися десятиріччями радянською пропагандою. Зрозумійте правильно – НАТО є єдиною організацією колективної безпеки у світі, яка довела право на існування і реально забезпечує безпеку всіх своїх членів.
– То Ви проти референдуму щодо НАТО?
– Ні, не проти. Але спочатку суспільство має бути поінформованим.
– Але чи не вплине наш рух до ЄС і НАТО на відносини з Росією та Білоруссю?
– Чому про зовнішній вибір України завжди говорять лише в контексті „або... або”? Нещодавно російський президент у своєму коментарі голландським ЗМІ сказав, що не виключає постановки питання про членство Росії в ЄС і НАТО. Тобто, що Росія не розглядає ані НАТО, ані ЄС як ворожу організацію. Тому не потрібно тут шукати інтриги. Ми ніколи не станемо членами організацій, які будуть вороже налаштовані до наших сусідів.
– Борисе Івановичу, чи встигає глава МЗС за своїми закордонними відрядженнями тримати руку на пульсі внутрішнього життя країни?
– Ви знаєте, за десять місяців роботи в Уряді я здійснив 20 відряджень по регіонах України і 40 зарубіжних поїздок – можливо, більше, ніж будь-який член Уряду. Як міністр закордонних справ, я мушу добре знати життя регіонів. Неможливо проводити зрозумілу для суспільства зовнішню політику, якщо наші громадяни не розуміють мотивації наших ініціатив на зовнішній арені. Тому, з одного боку, ми намагаємося довести до регіонів інформацію про те, яку допомогу вони можуть отримати від МЗС, а з іншого боку – нам самим треба добре знати потреби областей, щоб краще спланувати свої дії.
– Головою НРУ Вас обрали у 2003 році, і Вашими соратниками по партії є такі відомі політики, як Г. Удовенко, Л. Танюк, В. Коваль, В. Куйбіда, М. Поживанов. Чим був умотивований Ваш вибір політичної сили, коли Ви приєдналися до Народного руху України?
– Народний рух завоював унікальне місце в історії Української держави. Саме він наприкінці 80-х років підняв і об’єднав українське суспільство і політичну еліту на злам комуністичної системи і домігся того, щоб Україна відновила свою державну незалежність. А вже потім Народний рух України фактично став колискою для інших патріотично-демократичних сил і партій.
Популярність та впливовість Народного руху стала причиною того, що колишня влада основний удар по патріотичних силах спрямувала саме по Народному рухові України. І це, зрештою, призвело до розколу Народного Руху, що збіглося в часі з вбивством засновника Народного Руху В’ячеслава Чорновола.
– Які нинішні взаємини колишніх половинок Руху – Народного руху України, який Ви очолюєте, та Української народної партії, лідером якої є Юрій Костенко?
– Розкол у 1999 році завдав серйозної шкоди національно-патріотичним силам. Із самого початку я виступав за об’єднання двох Рухів. Щоправда, партія, яку очолює Юрій Костенко, незабаром змінила назву і цим зняла питання об’єднання Рухів. Ми досі не виключаємо об’єднання двох споріднених партій, які мають схожий електорат. Хоча на нинішньому етапі ми маємо різні погляди щодо тактики на майбутніх виборах. Як відомо, керівництво УНП спочатку взяло курс на створення „правиці”, зараз говорить про створення „Блоку Юрія Костенка”. На мою думку, і те, й інше за сьогоднішніх умов є нереальним і тільки „вимиває” національно-патріотичні сили, які б могли підтримати на виборах платформу Президента України і стати основою майбутньої нової коаліції. Ми послідовно виступали і виступаємо за об’єднання сил, які підтримували на виборах 2004 року В. Ющенка в єдиному міцному блоці. Ну, а якщо говорити про людський фактор, то це об’єднання фактично сталося після одруження дочки голови НРУ і сина голови УНП, в яких народилася дитина (сміється).
– Основні ваші прихильники живуть на заході України?
– Найсильніші і найстаріші організації НРУ знаходяться на заході держави – це, так би мовити, традиція. Але в останні роки помітно міцнішають організації в Миколаївській, Херсонській, Одеській областях. Набирають сили і парторганізації на Луганщині, Донеччині та Сумщині. Лише за останній квартал до Руху прийшло близько трьох тисяч нових членів. Це, здебільшого, молодь, інтелігенція. З часу, коли я був обраний головою НРУ на альтернативній основі, чисельність наших лав зросла удвічі. Подвоїлася і кількість партійних організацій.
– З ким піде на вибори НРУ?
– Я вже про це дещо говорив, але наголошу ще раз – НРУ був ініціатором створення блоку “Наша Україна” на початку 2002 року і брав активну участь у коаліції “Сила народу”. Ми стали першою силою, яка запропонувала В.Ющенку балотуватися на виборах Президента України. Тому було б дивно і непослідовно зрадити В.Ющенка й піти окремо.
Крім того, рішенням останнього з’їзду ми закликали всі патріотично-демократичні сили об’єднатися заради здобуття остаточної перемоги на виборах 2006 року. Саме над виконанням рішення з’їзду я й працюю.
– Які розчарування спіткали Вас протягом року після перемоги Помаранчевої революції?
– Успіхів було набагато більше, ніж причин для розчарування. Подивіться на зовнішню політику: торік за 10 місяців Україну відвідали сім міністрів закордонних справ, а цього року – вже 28. Це свідчить про великий інтерес до України.
Щодо відносин з ЄС, США, Росією, Польщею, СОТ, НАТО, то ми впритул підійшли до розв’язання тих проблем, які не вирішувалися роками. Ідуть переговори з ЄС про надання Україні статусу країни з ринковою економікою – нашим підприємствам це принесе сотні мільйонів доларів прибутку, який зараз вони втрачають через антидемпінгові розслідування. Ми вже на завершальному етапі в процесі вступу до Світової організації торгівлі, що теж відкриває нові ринки для наших експортерів, а Україні дає можливість починати переговори про створення зони вільної торгівлі з Європейським союзом. Україна також розпочала інтенсивний діалог з НАТО з питань членства.
Щодо розчарувань цього року, то я б назвав розкол “помаранчевої” команди, який відбувся через взаємні звинувачення та особисті амбіції. Якщо гору візьме політична відповідальність перед народом, то команда знов об’єднається. Я в це вірю.
– Не можемо оминути теми НАТО. Якщо рух України до ЄС не викликає заперечень в суспільстві, то вступ до НАТО сприймається неоднозначно.
– На жаль, український політикум ще не досяг того консенсусу, до якого прийшли в країнах Центрально-Східної Європи на початку 90-х років. Там і праві, і ліві були єдині в переконанні, що їхні країни повинні бути учасниками об’єднаної Європи, членами Європейського союзу і НАТО. І всі ці країни прийшли до ЄС через членство в НАТО. Ми є свідками активного розвитку цих країн, підвищення рівня життя їх громадян.
Українці прагнуть досягти того ж рівня добробуту, демократичних свобод, верховенства права, які існують в країнах ЄС і НАТО. Я переконаний, що українському громадянинові треба надати об’єктивну інформацію про переваги членства в ЄС і НАТО, і тоді він зробить свідомий вибір.
Дивно, що ті сили, які були колись при владі і виступали за діалог з НАТО, але не інформували суспільство про цю організацію, тепер вимагають термінового проведення референдуму по НАТО. Чому вони не ініціювали його тоді? Колишня влада не вдарила палець об палець, щоб інформувати громадян про переваги членства в НАТО і зрештою донести правду про цю організацію, розбивши стереотипи, які нам насаджувалися десятиріччями радянською пропагандою. Зрозумійте правильно – НАТО є єдиною організацією колективної безпеки у світі, яка довела право на існування і реально забезпечує безпеку всіх своїх членів.
– То Ви проти референдуму щодо НАТО?
– Ні, не проти. Але спочатку суспільство має бути поінформованим.
– Але чи не вплине наш рух до ЄС і НАТО на відносини з Росією та Білоруссю?
– Чому про зовнішній вибір України завжди говорять лише в контексті „або... або”? Нещодавно російський президент у своєму коментарі голландським ЗМІ сказав, що не виключає постановки питання про членство Росії в ЄС і НАТО. Тобто, що Росія не розглядає ані НАТО, ані ЄС як ворожу організацію. Тому не потрібно тут шукати інтриги. Ми ніколи не станемо членами організацій, які будуть вороже налаштовані до наших сусідів.
Надія Бедричук
| Comments: |
