Ми прийшли до вас у п’ятисотий раз!

– І як же ми будемо відзначати півтисячний? – допитувалися мої трудівнички.
– А я не знаю, – розвів розгублено руками.
Дехто висловився за те, щоб дати знати начальникам різного роду, аби ті прислали вітання – і опублікувати їх у “круглому” номері. Цей варіант відкинули відразу. Випрошені панегірики нам ні до чого. Їх потребують ті, хто не відбувся. Справжні друзі, наші фанати завжди знайдуть як і коли щире слово сказати.
А точніше, вони це вже зробили. Своїм плебісцитом, тобто передплатою нашої газети, розповсюдженням у роздріб. Сьогодні ми виходимо тиражем понад 85 тисяч примірників. Це найбільший разовий тираж у Волинській, Рівненській, Івано-Франківській областях.
А починали ж з трьох тисяч. Якщо я скажу, що ми багато попрацювали, то я нічого не скажу. Пригадайте 1996 рік, як і попередній. По-моєму, це були літа найвищого розквіту інфляції і найнижчого падіння економіки України. Люди не мали за що купити хліба, яка там мова могла йти про газету. І саме тоді вилупився “Вісник”. Літера “Ко” з’явилася через п’ять років, коли ми стали всеукраїнським виданням, бо різних “Вісників” у державі – до бісової мами, треба було мати якусь особливу прикмету. Ми оголосили конкурс серед своїх працівників на нову назву. Пройшла пропозиція Сергія Коломейця, тоді ще нашого працівника, а нині – власкора “Фактів”.
Так от тоді, в далекому 1996-му, 80 процентів тиражу поверталося назад нереалізованим. Газету не передплачували і не купували. Бо її не знали. Ніби все робили правильно, по-сучасному, а “Вісника” ніхто не хотів знати. І так добрих півроку. Вище чотирьох тисяч примірників ми не піднімалися.
Лише після мого дня народження (стукнуло тоді 45 літ) вперше піднявся тираж за 5 тисяч. Радощам не було меж. До кінця року – тираж подвоївся. Крига скресла.
Дехто нині сам себе величає чемпіоном у журналістиці. Ми себе такими не вважаємо. Кожне видання по-своєму оригінальне, цікаве, самобутнє. Але ми й не аутсайдери, не пасемо задніх. Ми не годуємося ні з чиїх рук. Понад дев’ять років працюємо на госпрозрахунку, ніхто нам не дає жодної, підкреслюю – жодної копійки.
У нас є заповітна мрія. Але щоб вона здійснилася, розкривати таємниці не буду. Про неї дізнаєтесь 25 квітня 2006 року у день великих іменин “Вісника і Ко” – десятиріччя. Ми уже розпочали підготовку.
Про конкурси та інші заходи постійно інформуватимемо вас. Присилайте і свої пропозиції. До речі, переможці різних номінацій будуть запрошені на ювілейні торжества. А про те, що там буде цікаво, не сумнівайтесь.
Добридень, 500-й “Вісник і Ко”! До зустрічі на 10-річному ювілеї. Будьте завжди з нами, і ми вас не підведемо.