Колотнеча на «Пасажі»

У своїх скаргах та публічних виступах члени ініціативної групи продовжують стверджувати, що підняття ціни “на електроенергію” та заміна лічильників були останньою краплею для розпалювання конфлікту. Дивує, що пані Шелепіна, пані Зайченко і навіть Анатолій Носалюк, прекрасно знаючи, що саме вони «посприяли» підвищенню вартості послуг за використання електромереж (а у разі отримання ліцензії вартість електроенерії значно зросла б), все одно продовжують мусолити цю тему. Адже на прес-конференції 7 жовтня голова Асоціації «Бізнес-Луцьк» Анатолій Носалюк (після того, як ним ще в червні був підписаний новий договір!) знову переконує журналістів, що «Влащук постачала електроенергію без ліцензії». Мудрі говорять, що у кожній невдачі закладений урок вдосконалення. Та ініціативна група ніякого уроку з цього не винесла...
Чому? Напевне, щоб набрати «відповідний перелік» негативної роботи адміністрації ринку «Пасаж» і досягнути далекосяжнішої мети – привласнити частину земельної ділянки, що належить ВКФ «Домінанта». У листі до міського голови Антона Кривицького ініціатори «реформ» на «Пасажі» пишуть: «... Ви, напевно, наділені правом відмінити рішення про продаж земельної ділянки ВКФ «Домінанта». Повірте, якби ми стали власниками ринку, багато наболілих питань міста могли б вирішити». Приблизно такого змісту й лист до голови Волинської облдержадміністрації Володимира Бондаря: «... міська рада продала землю, на якій знаходилась приватна власність багатьох людей. Ми можемо показати документ купівлі-продажу. Міська влада повинна розірвати договір з «Домінантою». Відчутно зміняться доходи у бюджет міста. Віримо новій владі. Ми співучий український народ. Якщо буде потрібно – почують у Євросоюзі». Чесно кажучи, складається враження, що автори листа збираються створювати на «Пасажі» якийсь геніальний хор. З цих листів чітко видно, що ініціативну групу надто хвилює питання продажу землі Луцькою міською радою фірмі «Домінанта».
Та навіть задля найкращих мотивів зазіхати на чуже, м’яко кажучи, некоректно. Бо ще у 1999 році ВКФ «Домінанта» звернулася до міської ради про видачу державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, вилученою на Завокзальному ринку за погодженням  Луцького госпрозрахункового ринку та правління Волинської облспоживспілки. Я поцікавилася, чи були, окрім «Домінанти», ще якісь претенденти на цю землю, зокрема, хтось з нинішніх «ініціаторів»? Не було. Луцька міська рада згідно з існуючим на той час земельним законодавством прийняла рішення «...надати в постійне користування виробничо-комерційній фірмі «Домінанта» ділянку на вулиці Карпенка-Карого, 1, площею 0,70 га з видачею державного акта на право постійного користування землею». Через три місяці міська рада розглядає інше звернення ВКФ «Домінанта» і приймає по ньому таке рішення: «... закріпити в постійне користування виробничо-комерційній фірмі «Домінанта» земельну ділянку площею 0,24 га на вул. Карпенка-Карого для будівництва та обслуговування торгового закладу з видачею державного акта на право постійного користування землею».
Після того, як у дію вступив новий Земельний кодекс, який дозволяє приватизацію землі шляхом її викупу (ст.127 і 128), ВКФ «Домінанта» знову звертається до міської ради з клопотанням про продаж їй земельної ділянки у власність для обслуговування торгового комплексу «Пасаж». Луцька міська рада підтримала це клопотання і продала ділянку  «Домінанті». Але тоді з цього приводу ніхто галасу не здіймав. А зараз, ого-го, скільки невдоволень, зокрема: чому влада продала цю землю, не оголосивши конкурсу, адже на ній стоїть «власність» підприємців («черепашки», контейнери і т.д.)? Думаю, що перш ніж здіймати галас, варто було б познайомитися із законодавством. Продаж земельної ділянки не проводився без конкурсу, тому що вона вже знаходилась у постійному користуванні ВКФ «Домінанта», яка мала переважне право на її викуп (ст. 127 Земельного кодексу). Погодження продажу даної ділянки з підприємцями, торгові точки яких розміщені на цій землі, законодавством не передбачено. Згідно з укладеними договорами, підприємці орендують навіть не землю, а торгову площу, на якій розташована їхня власність, точніше контейнери. Які претензії можна тепер висувати?! І згідно з яким законодавством «повертати» собі землю?

Тепер стосовно землі, на якій має бути сходова площадка пішохідного моста. Так, згідно з планом ця земля в буквальному розумінні ринку не належить, на чому і наголошує ініціативна група (мовляв, «Домінанта» не має права брати орендну плату і ринковий збір з тих, хто на ній торгує). Але коли це місце було захаращене і тут гуляли щурі, частина підприємців та адміністрація ринку звернулася із заявами до начальника управління капітального будівництва Володимира Яцюри із заявами отримати дозвіл «на тимчасове встановлення контейнера для торгівлі на території будівельного майданчика наземного переходу». Пан Яцюра дав дозвіл з умовою «при початку будівництва переходу контейнери перенести в інше місце...» Дозвіл підприємцям був потрібний не лише для того, щоб встановити контейнери, а ще й щоб працювати на фіксованому податку. Якщо на цьому «клапті» з’явилися підприємці-торгівельники, значить, з’явився і ринок, нехай навіть тимчасовий. Його передали під опіку «Домінанті». Отже, вона й брала з підприємців плату за оренду, бо так само обслуговувала його, як і решту ринку (асфальтування, освітлення, прибирання, вивезення сміття, снігу і т.д.), ну, а ринковий збір – це гроші, що йдуть у міську казну.
Як пояснила дирекція ринку «Пасаж», оцей недобудований міст, що став для лучан притцею во язицях, і гальмує реконструкцію усього ринку. ВКФ «Домінанта» частину ринку облагородила і створила там належні умови як для торговельників, так і для покупців, й зауваження пана Носалюка щодо тісняви й антисанітарії тут зовсім недоречні. Створити такі ж умови на іншій частині зараз немає можливості. Коли завершиться будівництво пішохідного моста, тоді паралельно починатимуть реконструкцію ринку.
Однак ініціативна група заявляє і владним чиновникам, і  громадськості, що підприємці, якщо земля буде їхня, готові самі добудовувати міст. Мене справді здивувало: невже люди готові пожертвувати чималою сумою грошей на будівництво моста? Нічого собі подаруночок для міста! Адже пані Шелепіна й інші ініціатори вже навіть зробили геодезичну зйомку. Заступник міського голови Святослав Кравчук цьому теж не перечив і дозволив реконструкцію ринку при умові надходження коштів для будівництва сходової клітки на рахунок виконавця робіт. На цьому будівництво моста припинилося! Охочих на таке діло надто мало. «Якщо Шелепіна хоче будувати міст і має такі великі гроші, то хай платить і за нас», – ось що почула з цього приводу від підприємців. Зібрати сотні тисяч доларів для реального будівництва, як на мене,  – абсурд.
Звичайно, договір, укладений на місячний термін, можливо, і не всіх влаштовує. Але це право орендаря – іти на такі умови чи шукати кращі. Нікого з підприємців на ринок за рукав не тягнули. Чи не так? Якщо будь-який договір підписаний  ( а договір оренди на цьому ринку погоджений ініціативною групою і паном Носалюком!), нічого не залишається, як його виконувати.

Тому мені дивно, чому знову-таки ініціативна група, підтримувана головою Асоціації «Бізнес-Луцьк», розпочала шуміти навколо «звільнення з ринку пані Зайченко». По-перше, з ринку не звільняють, а за умови недотримання договору й порушення правил торгівлі з підприємцем розривають договір. І то лише у суді. Тому нарікання «... не підпишеш договір – за три дні демонтують об’єкт», ніщо інше, як дешева брехня. Бо контейнер пані Зайченко й досі на ринку. А справа про розірвання з нею договору дійсно у суді є, що й послужило хорошою «притравкою» для шельмування адміністрації ринку тепер вже «про тиск на ініціативну групу». Чому з Людмилою Зайченко хочуть розірвати договір?  Головна причина навіть не в тому, що вона порушує правила торгівлі (про що свідчать ряд приписів), бо, як мені сказали самі підприємці: «Тут у нас усіх рильця в пушку». А у тому що, складаючи новий договір про транзит електроенергії, який погоджений з паном Носалюком (!), одним з пунктів передбачили авансову проплату за електроенергію (за запізнення з проплатою на один день з пані Влащук стягують штраф у п’ятикратному розмірі). Однак пані Зайченко, теж підписавши такий договір, відмовлялася проплачувати гроші авансом. Її попереджали, давали час «виправитися» – це все задокументовано. Але вона не реагувала. Платила пізніше. Тому її контейнер відключили від електроенергії. Оце і все «звільнення з роботи» то увесь «тиск».  Цікавлячись у пана Носалюка, на кого з «ініціаторів» були «наїзди» з боку адміністрації і як вони проявлялися, окрім  пані Зайченко, почула прізвища Бугай і Шелепіна, а «всіх  останніх заставляли виходити з Асоціації «Бізнес-Луцьк»: не вийдете – не будете торгувати». Однак на запитання, чи багато людей вийшло з Асоціації, почула, що ні, проте ці «останні» до цього часу торгують на ринку – ніхто їх не вигнав. А от, за словами Носалюка, «у приміщенні Бугая поставили прослушку – і хлопчик присів», а «Шелепіна заплатила 20 гривень штрафу за рекламу макаронів». Коли з’ясовувала про ці «тиски», то аргумент «прослушки» викликає сміх: разовий посуд, яким торгує Анатолій Бугай – дуже «стратегічний» товар, щоб тримати його власника під пильним оком. Анатолій Бугай, розібравшись, що й до чого, вийшов з ініціативної групи, зрештою, його охарактеризували як такого, хто не  злякається чийогось тиску. А пані Шелепіна просто порушила одну з умов договору: будь-яку рекламу можна вивішувати з дозволу адміністрації ринку. Вона, не узгодивши цього,  рекламувала якісь макарони. Її про це попередили, але не оштрафували, як сказав пан Носалюк. Оце і увесь «тиск»...
Ці «розборки» уже добряче дістали тих підприємців, хто хоче спокійно працювати. Вони теж звернулися до Антона Кривицького з проханням покласти цьому край, бо вони не хочуть стати «жертвами невігласів та аферистів, які, не володіючи законами і здоровим глуздом, дестабілізують роботу ринку...»

Чи всі методи виправдовують ціль?

Вивчивши усі ці «проблеми», задумалася: для чого було робити з тата вар’ята? Шість років тут працювали тихо-мирно – і на тобі враз стільки порушень з боку адміністрації «Пасажу»! Розмовляючи і з паном Носалюком, і з цими двома панями  (Зайченко і Шелепіна самі прибігли до редакції і «чудували» так само, як на ринку), чула дивні речі. Приміром, пан Носалюк на деякі запитання відповідав: «пішла отака чи мильна, чи не мильна бульбашка – не знаю», «у нас люди ж люблять молву», «нібито лист Ставецького говорить не відключати світло», «я у калькуляції не розбираюся»... Як на мене, якщо вже строчили скарги у всі інстанції і аж до Тимошенко та Порошенка (тоді ще вони були при владі), то треба було розібратися чітко у всіх питаннях, щоб потім «не прийти до такої тупикової ситуації», як висловився сам голова Асоціації «Бізнес-Луцьк». Звісно, що тупик. А на що можна було ще сподіватися? Пані Шелепіна, маючи міцні тили і залучивши «групу підтримки», напевно, надіялася, що під шумок «післяреволюційного наведення порядків» зробить ще й революцію на ринку? Вона ж пустила чутку, що «ринок хочуть продати киянам». Як з’ясувалося, ніхто нічого не перевірив. Просто пані Шелепіна побачила на ринку якогось знайомого з Києва, «який швидко втік» – що й  стало приводом до таких потрясінь! Зрештою, якби й продавали, то що? Це власність «Домінанти» –  що захоче, те з нею й зробить. Вже у редакції Надія Шелепіна розказувала: «Як же проблемно було замовити проект реконструкції ринку: ніхто не хотів мати справи з бандитським ринком»! І про це, виявляється, вона галасувала й перед людьми на «Пасажі». Проте, уточнюючи в неї де і хто так висловлювався, почула: «Десь хтось там чув, ну, я не знаю куди точно ходили, але на вулиці Шопена підіть – там точно є така фірма». Оце аргумент! Та за таку «характеристику» той же власник «Домінанти» може подати до суду!
Чому ж знайшлося чимало охочих поза ринком, які так наполегливо підтримували ці нісенітниці? А тому, напевно, що наближаються вибори. Пан Носалюк, знаючи, що перед тим як пробивати дорогу у депутати міської ради (на запитання, чи йтиме у місцеві депутати, відповів, що у нього це буде третьою спробою), треба «засвітитися» шукачем правди й істини, вирішив допомогти «потерпілим». На прес-конференції, що стала криком волаючого в пустелі, до цієї групи при’єдналися ще й депутат міськради Інна Рейкіна та голова громадського товариства Ігор Левчук – вони теж не пропустять можливості «вставити свої п’ять копійок». Думаю, що чим ближче до виборів, то і їхні обличчя, і ще таких борців за справедливість, з’являтимуться на місцевих каналах все частіше. Приводи й «аргументи» знайдуться: влада не те дерево вирубала, неправильно землю виділила, не туди гроші вклала...  З оцієї скандальної епопеї, до якої долучилося чимало охочих, варто зробити один висновок: перш ніж проявляти інтерес до справ інших, переконайтеся, що вмієте їх робити набагато краще.