Баба Параска «пробиває» у Києві ліцензію для цегельного заводу

Ніхто зі „звичайних” українців не зміг привернути до себе останнім часом стільки уваги, як Параска Королюк з Дорогичівки Заліщицького району. Дорогою до Дорогичівки я згадувала, як Параска Василівна прославилась на всю Україну після двомісячної вахти на помаранчевому Майдані, як у травні з янголом у руках зустрічала Президента країни у Тернополі, як Віктор Ющенко вручав їй до Дня незалежності орден Княгині Ольги у Маріїнському палаці. А відправившись недавно мирити Ющенка і Тимошенко, Параска Василівна викликала на себе хвилю захоплення і шквал осуду.

...Бабцю Параску я витягнула з бурякового городу сусідів. У свої 66 років жінка не може сидіти без діла – справ дуже багато. Але для журналістів Параска Василівна завжди робить виключення. В одній з кімнат невеликої хатини вона швиденько переодягається у свій найкращий костюм з орденом та революційними відзнаками на лацканах і з гордістю показує на збільшене фото з церемонії інавгурації Віктора Ющенка. Як ікону, цілує Параска Василівна місце, де зображений Президент.
– Віктора Андрійовича я люблю, як рідного сина, – зізнається Параска Королюк. – Я йому так і сказала: скільки буду жити, вважайте мене своєю матір’ю і заступницею! Він аж просльозився, коли ми говорили, – каже бабця. – Віктор Андрійович проти розбрату, не хоче, щоб в Україні були взятки, щоб браття і сестри сварилися між собою. Він сказав, що не сварився з Юлею і що вони будуть разом. Я тепер всім людям про це говорю і бачу, що вони трохи заспокоїлися. Юля мені теж сказала: „Не переживайте, не плачте. З Віктором Андрійовичем у мене непогані стосунки. Нас мирити не треба, бо ми не сварилися. А „з’їли” мене чотири людини”... Юля запросила мене на весілля до дочки, і я пояснила: „Не знаю, буду чи ні, але рушника для молодих привезу”.
Обіцянку наша землячка виконала: передала для Євгенії Тимошенко і Шона Карра двометрового, з голубами і весільними кільцями, рушника, хоча власноруч вручити його не вийшло. Причину невдачі бабця не деталізувала, а от про свій візит до офісу Катерини Ющенко розповіла докладно:
– По телефону я сказала Каті, що привезла маленькому Тарасику вишиту подушечку з котиком і хочу її вручити онучечку. В офісі Катя принесла мені його. Я його обцілувала, надивилася на нього. Таке миле хлоп’ятко: кругленьке, біленьке – ну, дуже красивий Тарасик!
Своє кількагодинне очікування Юлії Тимошенко біля її дачі і кількаденне „полювання” на Президента Параска Королюк не вважає принизливим. Каже:
– Я готова чекати скільки завгодно, бо для мене головне – побачити дорогого синочка Віктора Андрійовича, знати, що він живий-здоровий. Якби навіть хтось сварив мене, проганяв, то я б не зважала. Я все життя така: що задумала, те має бути. А Віктора Андрійовича і Юлю від серця свого не відкину ніколи. Я так зараз думаю: хіба немає сварок у сім’ї? Є, бо коли нема сварки, то нема господарки.
Параска Королюк безмежно полюбила ще прем’єр-міністра Віктора Ющенка за виплачені людям пенсії. До цього, нагадує, Західна Україна пухла з голоду. Жінці  вчинок глави уряду видався дарунком з небес.

З 12 років вона не знала нічого, крім виснажливої фізичної праці. 30 років працювала дояркою на фермі у сусідньому селі Садки, потім подалася на заробітки. Потрібно було утримувати матір-інваліда, трьох підростаючих доньок (чоловік, любитель горілки, помер молодим). У Томській області Параска Королюк заробила старшій доньці вагон лісу на нову хату, тричі побувала на сезонних заробітках в Архангельській області, 12 років відбатракувала на чорнових роботах у Казахстані. Гроші заробила великі, та відчути їхнього смаку не змогли ні діти, ні внуки – вклади „згоріли” на ощадкнижках.
Зараз у неї пенсія вдвічі більша за середньостатистичну (враховані російські надбавки). Грошей все одно не вистачає, бо ж хочеться потішити гостинцями шістьох онуків. Задумала бабуся добудувати й літню кухню нині, бо ж Президент може над’їхати – дав слово. Придбані бабою Параскою за власні заощадження будматеріали є більмом на оці для деяких „щирих” односельців. Вона каже:
– У нас тут декого жаба “дусить”: „Йой, баба получила орден третьої ступені!” А я їм: „Ну, й що, що получила? Якщо, кажу, Бог дасть, то я ще дочекаюся орденів першої ступені і другої. Ну, а що казати їм? Свій орден я заробила чесно. Хочу ще виступити у Верховній Раді перед депутатами, щоб вони не лише за свої портфелі, а й за Україну думали і допомагали Віктору Андрійовичу.
Прошу Параску Василівну все-таки зізнатися, що дісталося їй від Президента. Виявляється, для себе особисто вона у „дорогого синочка” нічого не просила (телефон, який їй недавно провели, – це, швидше, „заслуга” бабусиного ордена). А от для села і громади революціонерка старається: „пробиває” у Києві ліцензію для місцевого цегельного заводу, що дає роботу понад сотні сільських мешканців, серед яких і її дві дочки, просила у Президента за проведення газу до Дорогичівки та ще чотирьох навколишніх сіл і щоб допоміг грошима на міндобрива, бо багато неродючої землі пустує.
– Я багато років знаю бабку Параску, – каже головний бухгалтер ТОВ „Дорогичівка” Любов Халак, – але жодного разу не чула, щоб вона щось для себе просила. Своєю енергійністю вона вражає багатьох, дехто їй заздрить. Я помітила: вона ніколи не обманює... Коли дивилася, як крокує під час революції у перших рядах, плакала.
Нині говорять, що „наївну” жінку використовують. Цілком можливо, що телеканалу НТН вона потрібна була як „паровоз” для потрапляння на дачу Юлії Тимошенко.
Народній дипломатці сьогодні приходять листи звідусіль. Люди захоплюються бабусею, просять „звести” з Президентом. У день мого приїзду їй принесли два листи: один від голови Дніпропетровської обласної ради М. Швеця – з вдячністю за бабусину  громадянську позицію, другий – від бездомного пенсіонера з Одещини з проханням „приїхати і забрати” його до себе.
На річницю Помаранчевої революції Параска Королюк приїде в наряді, у якому її запам’ятало півсвіту. Вона впевнена, що знову буде в перших рядах, оскільки, як каже, – „довірене лице всієї міліції”. Жінка мріє, щоб у неї взяв інтерв’ю Роман Скрипін з „5”-го каналу, а найбільше прагне злагоди між людьми.