«Шансів на спасіння снайпер не залишив»

Володимир Павлюк, 40 років, з Коломиї. 20 лютого 2014 помер у лікарні №17 на Щорса. Отримав чотири поранення: три у ногу, одне – у ліве око.

Ігор Ткачук, 39 років. Уродженець міста Знам’янськ Калінінградської області, Росія. Останнім часом жив у селі Велика Кам’янка Коломийського району. Поїхав у Київ 18 лютого, загинув 20-го від кульового поранення у голову. Тіло ідентифіковане в готелі «Україна».  Осиротіло троє діток – 17, 11 років та немовля.

, 44 роки. Село Стрільче Городенківського району. Депутат Городенківської районної ради від ВО «Свобода». Сергія Дідича опізнали найшвидше з усіх жертв «чорного» вівторка. На ньому був бейджик коменданта Майдану. У Жовтневому палаці він відповідав за порядок на другому поверсі. Соратники кажуть: чоловік умів тримати дисципліну і сумлінно оберігав підопічних. Молодих просив не лізти під кулі і не ходити поодинці поза Майданом. Сергій з дружиною на Майдані був з початку грудня. Додому подружжя приїжджало на кілька днів і знову поверталося до столиці. Востаннє з родиною бачилися на Різдво. Останнім часом тривожні передчуття рідні намагалися гнати від себе. Загинув 18 лютого у Києві під час сутичок між мітингувальниками та «беркутівцями». «Граната зірвалась біля шиї Сергія і розірвала артерію… Шансів на порятунок не було», – написав на своїй сторінці у «Фейсбук» член ВО «Свобода» Руслан Андрійко.

У загиблого – дорослий син та донька-школярка. Батьки – літнього віку, обом по 70 років.

Роман Гурик, 19 років. Місто Івано-Франківськ. Студент філософського факультету Прикарпатського університету. «Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть», – таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі. Загинув на передовій від пострілу снайпера у скроню. «Роман був хорошою дитиною, розумний, доброзичливий, привітний, мав багато друзів. Завжди уникав конфліктів, був патріотом країни», – розповідає батько Ігор Гурик. 19 лютого Роман мав повернутися додому, проте не встиг на останній автобус до рідного міста. А вже наступного ранку пішов на барикади, і ніщо не змогло його зупинити. Ні благання матері повернутися, ні слова батька, що йому там не місце. «Хто це зробить, якщо не я, – відповідав. – Якщо кожен сидітиме вдома, то нічого не зміниться в країні». 20 лютого Роман не виходив на зв’язок. У нього розрядився телефон, і рідні не знали, де він і що з ним сталося. Лише ввечері їм повідомили про смерть сина. «В ту мить світ для мене розчинився, – плаче батько. – Я до останнього не вірив, що це він. Думав, що все це помилка і таке не могло статися з моєю дитиною. Аж коли побачив тіло – тоді усвідомив, що все відбувається насправді, що це все жорстока реальність. Ніколи не думав, що доведеться ховати рідного сина. Не такого майбутнього я для нього хотів, але мій син помер як герой, прагнучи змінити країну». Ще в грудні Роман з батьком їздили на Майдан разом. Тоді хлопець сказав: «В мене таке відчуття, що я маю щось велике зробити». І зробив. Хоча ціна, яку заплатив за свій героїчний вчинок, виявилася надто високою.

Поховали юнака у Меморіальному сквері поряд з героями Українського січового стрілецтва, Української повстанської армії як Героя України.

Ігор Дмитрів, 30 років. Село Копанки Калуського району. Нещодавно закінчив  Одеську юридичну академію. В Ігоря помер батько, мати перебуває в Італії на заробітках. Хлопець збудував будинок, у якому, на жаль, жити вже не доведеться. На Майдан поїхав вдруге. Друзі, які були поряд з Ігорем, кажуть: «На Майдані не просто стріляли, а вбивали. Ігореві снайпер прострелив легеню. Шансів на життя у нього не було. Після протистояння друзі до вечора шукали Ігоря. Вирішили перевірити ще у КМДА. І там у підвалі, поряд зі ще кількома вбитими, знайшли тіло калушанина.

Богдан Калиняк, 52 роки. Родом з Коломиї. Помер у госпіталі в Івано-Франківську за день до свого дня народження. У чоловіка було запалення легенів, а також серцева недостатність. Рідні кажуть, він допомагав пораненим, не брав участі у сутичках. Але дуже емоційно переживав події, які відбувалися в Києві. Міський голова Коломиї Ігор Слюзар розповів, що Калиняк два місяці з невеликими перервами по чотири дні стояв на Майдані.