Так передавав «подарунок», що загримів за грати
Зоряна поралася на кухні, коли задзвонив мобільний телефон. «Може, Олег нарешті?!» – радісно подумала, витираючи мокрі руки об фартух, і поквапилась у кімнату, де лежала мобілка. Михайлика, її шестирічного сина, у хаті не було, а то б обов’язково першим підбіг до телефону, бо дуже вже скучив за татом.
Скоро два роки мине, як подався Зорянин чоловік на заробітки в Іспанію. Відтоді молода жінка самотужки мусить давати всьому раду. Добре, хоч грошей Олег періодично підкидає. Зате телефонує він дуже рідко, мотивуючи тим, що дзвінки з Іспанії в Україну – дороге задоволення. «От скоро приїду сам, тоді й наговоримося!» – заспокоював Зоряну під час останньої розмови. Та коли то було – ще навесні, а нині – кінець літа. І те «скоро» насправді ще не скоро настане, бо підвернулося йому гарне місце – шкода втрачати нагоду.
Проте телефонував не Олег, а його родич Теодор, з яким вони разом поїхали в ту далеку Іспанію. Теодор був на кілька років молодший від Олега, неодружений, але раніше, бач, додому прибився. Та Зорянину прикрість трохи підсолодило Теодорове повідомлення: мовляв, прийди й забери подарунок від Олега.
***
Вибралася до Теодора увечері. Взяла й Михайлика – самого вдома не хотіла залишати.
На Теодоровому подвір’ї росли бур’яни по пояс, та й хата не дуже привабливою була: занедбана, облуплені рами у вікнах, брудні шибки. Це й не дивно, адже поки господар шукав щастя по закордонах, ніхто тут не жив. Теодорові батьки, які її побудували, померли. Наглядали ж за хатою, коли не було господаря, сусіди.
Теодор запросив гостей до столу, на якому враз опинилися пляшки з вином і горілкою для дорослих, пепсі-кола – для малого. Зоряна відмовлялася, мотивуючи браком часу (та й засиджуватися їй, одруженій жінці, в компанії з чоловіком не личило, бо село є село – рознесуться плітки), але Теодор не зважав ні на які відмовки.
– Інакше подарунка не отримаєте! – чи жартома, чи серйозно говорив – хіба зазирнеш йому в душу?
Мусила пригубити вина.
– Е, ні! – втиснув їй назад у долоню лише трішки надпиту склянку. – Так не годиться! Перший раз у моїй хаті – потрібно до дна!
Стояв над нею, як причеплива муха, доки не допила. Вино було смачне, іспанське, але й міцне. Незабаром відчула, як запалахкотіли щоки. А Теодор знову наповнив склянку:
– А тепер за здоров’я твого чоловіка!
Не випити за таке було важко. Не змогла відмовитись і втретє, а потім ще і ще. Аж поки у голові не запаморочилося.
«Що я роблю? – подумала. – Що люди скажуть, побачивши мене п’яною?»
Та від того їй не стало страшно – якась дивна веселість опанувала єством. Лише перед сином було незручно.
– Засиділися ми, Теодоре. Пора додому. Де ж той подарунок? – уже могла й про своє нагадати.
– А він там, у спальні – на ліжку лежить. Якщо хочеш, то піди й візьми, – глянув на неї очима, у яких танцювали бісики.
Зоряна не звернула на це уваги. Спираючись об стіл рукою, звелася і, похитуючись, пішла туди.
Проте на ліжку нічого подібного на подарунок не було. Розчаровано озирнулася – Теодор стояв позаду, пожираючи її поглядом, як голодний вітрину ковбасні.
Не встигла жінка оцінити ситуацію, як він зачинив двері й схопив її в обійми. Від нього несло таким їдким потом, що дух забило. Стала пручатися.
– Не чіпай мене! Я все розкажу Олегові! – закричала.
Але Теодор був наче роз’ятрений бугай. Заламав їй руки за спину. Від болю Зоряна ледве не зомліла.
– І що ти йому розкажеш? Що сама до мене прийшла?
– Відпусти! Мерзотник! – говорила крізь сльози. – Олег приїде – він тебе вб’є!
– Що, чесна? За два роки нікому не дала? Думаєш, він тобі повірить?
– Не твоє діло!
– Думаєш, він там тільки про тебе й думає? У нього вже давно є іспанка! Знаєш, які іспанки гарячі? Як уміють гарно давати?
– Я тобі не іспанка!
– Не ламайся, все одно даси! – зареготав, кинув жінку на ліжко і став здирати з неї одяг. Останні сили покинули Зоряну, тож робив з нею, що хотів.
***
Наситившись, повернувся до столу і налив собі чарку горілки.
Михайлик злякано зіщулився на стільці біля телевізора і ледь не плакав.
– Сиди мені тихо, – насварився на нього пальцем. – Твоя мама захотіла спати, поспить трохи – і підете додому!
У цей час гримнули вхідні двері – у хату зайшов Теодорів двоюрідний брат Василь, ще зовсім юний парубок, але такий же любитель випити та гульнути. Пляшки зі спиртним на столі одразу запалили його очі нездоровим блиском.
– О, ти часу даремно не гаєш! – прокоментував побачене Василь, облизавши пошерхлі губи.
Теодор братові зрадів, бо пити на самоті – кепська справа. Запросив до столу й щедро наливав.
Незабаром Василь захмелів, і аж тоді звернув увагу на Михайлика.
– А це чий бахур?
– Зоряни Бартихи.
– А чого він тут сидить?
– Вона привела.
– А сама де?
– А заглянь он туди!
Василь підвівся з-за столу, прочинив двері в спальню, і його щелепа відвисла: на ліжку лежала нічим не прикрита гола молодиця.
– Якщо хочеш, то можеш і ти побавитися! – запропонував Теодор.
Повторювати Василеві не було потреби: сопучи від жаги, поліз на безвольне тіло…
Потім брати знову пили і знову ґвалтували, по черзі й у парі, а коли жінка їм набридла, надумали побавитися і з її сином, котрий перелякано, але терпляче чекав матір.
Але тільки-но Теодор підійшов до нього і став знімати штани, як малий голосно заплакав. Саме це і врятувало Михайлика від наруги – його випадково почув сусід, який саме вийшов надвір. Дитячий плач у Теодоровій хаті, двері до якої були не щільно зачинені, стривожив чоловіка, тож вирішив подивитися, що там коїться…
Наступного дня братів-ґвалтівників затримали, бо Зоряна звернулася в міліцію. Був суд, і вони отримали своє. Але, на жаль, Зорянина сім’я розпалася: «добрі» люди хутко донесли чоловікові про її гостювання в Теодора. Звичайно, не так, як усе було насправді. Олег подзвонив і сказав їй, що Зоряна йому після цього всього більше не дружина. Добре, що хоч від сина не відмовився – гроші для нього й далі надсилає.
Ігор СЛАВИЧ,
Закарпатська область
| Comments: |
